«Щоб відновити здоров’я пацієнта, інколи слід йти всупереч протоколам лікування», – заввідділенням ортопедо-травматологічних хворих комунального неприбуткового підприємства «Печерська обласна лікарня відновного лікування Вінницької обласної Ради» Микола Коробко

Лікар вищої категорії Микола Коробко має власне бачення на медреабілітацію ортопедичних хворих, що значно пришвидшує відновлення після складних захворювань і травм опорно-рухового апарату фактично до повного одужання. Щоб досягнути таких результатів, знадобилась сміливість часто йти всупереч офіційній медицині, довіряючи лише досвіду, індивідуальності пацієнта та напрацюванням колективу однодумців.

– Миколо Пилиповичу, поділіться, як складалась Ваша медична кар’єра?

– Можна сказати, до Погребищенського медучилища я поступив випадково. У юнацькі роки любив фізику, мріяв поступати до Одеського технічного ВУЗу на факультет радіоелектроніки. А сталося так: однокласник  їхав у Погребище, запросив мене із собою. Коли він подавав документи – йому сказали здавати низку предметів для вступу. Представники комісії взяли документи і у мене – глянули, забрали, попросили підписати якісь папірці і все – я поїхав додому. Рідним нічого не сказав. А коли поштою прийшло повідомлення про зарахування до медучилища, мама була у шоці… Через тиждень навчання нас повели у пологовий будинок на кесарів розтин. Під час операції студенти непритомніли. Я ледь вийшов із операційної, а у коридорі санітарка привела до тями й відправила назад, щоб відпрацював пару. Після цього випадку у мене виник сумнів у виборі професії… Відстав у навчанні: латинь, анатомія – одні двійки. Підтримала староста, засоромила, довелось надолужувати. Тож  закінчив медучилище практично на відмінно. Потім – армія, служив у Польській народній республіці фельдшером полку, брав участь у міжнародних навчаннях в Німецькій демократичній республіці. Вищу медичну освіту отримав у Вінницькому державному медичному інституті (нині університет – Авт.). На міжвузівських студентських змаганнях виборов перше місце і мене зарахували на хірургічний цикл. Інтернатуру проходив по ортопедії і травматології на базі Київської міської лікарні. Тут і захопився можливістю освоїти весь спектр знань і навичок гострої травми під керівництвом відомих науковців та практичних лікарів, таких як Евгеній Філоненко та інших, котрі гартували нас, молодих фахівців, щоб могли самостійно допомагати людям. За розподілом обрав Печеру – республіканський санаторій «Печера» на 210 ліжок, де мені запропонували роботу оперуючого хірурга-ортопеда та надали житло. Переїхав разом із молодою дружиною – студенткою-медиком та сином. Як правило, із периферії їдуть у місто, а у мене – навпаки. В санаторії лікувались хворі з усієї України, на той час УРСР. Оперували переважно на суглобах та хребті. З вдячністю згадую наставника – головного лікаря Сергія Кіфу. У 1990 році санаторій «Печера» було реформовано в Печерську обласну лікарню відновного лікування. Так непомітно збігло 38 років моєї лікарської практики.

– Солідний стаж для лікаря-практика, а чи не було амбіцій до наукової діяльності?

– Звісно, що були. Як у кожного молодого спеціаліста. Під час підвищення кваліфікації у столиці мені кандидат меднаук  Ф.Ф. Федорук не раз пропонував вступати до аспірантури. Однак, матеріальна необхідність підтримувати сім’ю вплинула на мої кар’єрні амбіції. Дружина-студентка, маленький первісток. Тож вибір був очевидним. У 90-х санаторій «Печера» перепрофілювали в обласну лікарню відновного лікування ортопедо-травматологічного профілю. І у січні цього року ми мали ювійлейну дату – 30 років Печерській лікарні. На той час наш колектив розпочав розробляти медичні протоколи з реабілітації. Українські науково-дослідні інститути мали лише напрацювання на рівні наукових публікацій, тож ми торували свій власний шлях проб і помилок, що із часом дало результат. Тепер щороку успішно оздоровлюємо до 1500 пацієнтів. Напрацювання наших колег представляємо на обласній науковій асоціації ортопедів-травматологів Вінниччини.  

– Які зміни, на Вашу думку, у складі персоналу лікарень мають відбутись у реформованих медзакладах?

– У тандемі з пацієнтом, для швидкого відновлення в ортопедо-травматологічному напрямі мають працювати ортопед-травматолог  фізичний терапевт, ерготерапевт, психолог, тобто, мультидисциплінарна команда. І чітко виконувати реабілітаційну програму. Має бути достатня матеріально-технічна база з відповідним сучасним обладнанням. Тоді процес відновлення йтиме швидше, зменшиться інвалідизація, а відтак, і навантаження на бюджет. З досвіду років, запевняю, кожна людина – індивідуальність, тому до процесу лікування потрібно підходити аналітично та творчо. На первинній ланці попередня очільниця МОЗу зуміла реформувати сімейну медицину, що супроводжувалось відповідною економічною підтримкою та фаховою підготовкою. А що стосується вторинного і третинного рівня, на жаль, наразі процеси запускаються без відповідного фінансового і кадрового забезпечення. Реформи по ходу «п’єси»… 

– Ваші колеги розповіли, що у Вас є авторські методики лікування. Поділитесь?

– Можливо, зараз скажу дивні речі, але, інколи лікарю потрібно мати сміливість йти всупереч затвердженим протоколам лікування. Не має стандартних ситуацій – лікування теж творчий процес, де використовується і досвід попередників, і власні напрацювання. Медицина і наука не стоять на місці. На мій погляд, у процесі ефективного відновлення втраченої локомоторної функції при перенесених травмах чи захворюваннях ОРА , важливі і такі фактори, як місце розташування лікувального закладу. Наприклад, Печера унікальна своїм рельєфним ландшафтом, відсутністю промисловості, м’яким кліматом. Це маленька Швейцарія: чисте екологічне середовище, оригінальний історичний парк площею 19 га – сама місцина пришвидшує регенеративні процеси в організмі людини. Всесвітньо відомий архітектор Городинський знав, де вибирати місце для забудови.

Найскладніші травми – спинальні. І в області не має лікарень, які б спеціалізувались на реабілітації після таких травм. Тому, за погодженням, таких пацієнтів інколи направляють до нас. А тут вже на відновлення працюють наполегливість пацієнта та самовіддана праця медперсоналу лікарні. Фактично, втрачені функції суглобів чи хребта відновлюються до 62% працездатності і вище.

– Розповіли, що Вам довелось й мільйонера лікувати у Печері…

– Так. Було. Пацієнт звернувся до нас із складною травмою стопи –п’яткова кістка розтрощена на скалки. Він переніс складне етапне  оперативне лікування і постало питання відновлення. Проходив курс у нас. В подальшому, щодень впродовж  2-х тижнів приїздив на процедури. Через 3 тижні покинув ходунки, а згодом і паличку. Віддячив нам добрим словом та надав хороші рекомендації лікувальному закладу і мені, як лікарю. З таким колективом лікарні добре працювати. То якби ж ліпша підтримка та фінансування… Переживаємо, щоб наші «керманичі» не закрили лікарню. Не всі в змозі лікуватись за кордоном.

– Щиро дякую Вам за інтерв’ю і бажаю вашому лікувальному закладу перспектив розвитку.

 Спілкувалась Наталія Журбенко

Bookmark the permalink.

Comments are closed.