Вінницький актор – в ролі Президента

автор фото – Дмитро Томсон

Вінницький актор місцевого академічного муздрамтеатру ім. М.К. Садовського, заслужений артист України Максим Какарькін – у ролі Президента і паралельно працює барменом у центрі міста.  Що з цього фантазія і чим пан Максим живе насправді? Подробиці у інтерв’ю:

– Мої батьки – пара медиків: батько – Олександр Якович – хірург вищої категорії, доцент кафедри онкології, променевої діагностики та променевої терапії ВНМУ ім. М.І. Пирогова, мама – Людмила Ігорівна, терапевт, педагог викладач у Погребищенському медичному коледжі. Зійшлись батьки на ґрунті мистецтва – познайомились, відвідуючи танцювальний ансамбль при медуніверситеті. Логічним продовженням їх історії кохання став я, успадкувавши відчуття ритму й пластичність. Згодом у родині з’явились дві сестрички – нас у батьків трійко. Як первісток, я був «любимчиком». Напевно, це дитяче бажання залишатись у центрі уваги й постійно відчувати і отримувати любов і спонукало мене стати актором.

– У тебе дві освіти: медична й театральна. Яке навчання давалось важче?

– Логічним був мій вступ до Погребищенського медучилища (зараз коледж). Живучи за радянськими звичками, в суспільстві і в сім’ї все мало бути логічним – тож батьки наполягали на продовженні медичної династії. Але упродовж навчання я постійно пересвідчувався, що все має складатись так, як ти відчуваєш, – а відчував я себе тільки на сцені. Ось тому й обрав театральні підмостки: вивчився на актора, а далі підвищив рівень на режисерському факультеті Київського національного університету театру, кіно й телебаченням ім. Карпенко-Карого. Напевно, моя ментальність – «вічний студент», бо навчатись люблю. А режисерська освіта допомогла почути себе справжнього, опанувати психологію перевтілення, краще зрозуміти професію з середини.

автор фото – Єлизавета Гриценко

– Яка із зіграних ролей тобі ближче? 

– Хотілось би сказати – всі! Режисери завжди пропонували мені ролі «героїв-коханців», таких собі «солоденьких» чувачків, але із харизмою. Найяскравішою роллю у акторському портфоліо вважаю роль князя Льва Мишкіна – головного героя роману Федора Достоєвського «Ідіот». На вінницькій сцені його поставив і презентував заслужений діяч мистецтв України режисер Валерій Пацунов – філігранна робота: кожна репліка – інтелект, кожен рух – ретельно продуманий. Сам автор ототожнює Мишкіна із Ієшуа, який несе своє кохання по життю, мов Хрест на Голгофу. Приємно, але й дуже відповідально “бути Богом” (посміхається – Авт.). Загалом, люблю Достоєвського – це моя університетська юність, де грав Раскольнікова («Злочин і кара» – Авт.) і мої перші університетські спроби у режисурі.

– Є амплуа, яке ти ще не спробував?

– Важко сказати. Починав я з хореографії, потім актор, співак, режисер… Є досвід зйомок як актора кіно.  Можливо, ще не реалізував себе на естраді (цікавить жанр пародія)… Знаєте, мені подобається різноплановість, можу навіть побути конферансьє на весіллі. По факту, акторська діяльність дає мені задоволення і за це ще й гроші платять – ідеально!

– Доводилось грати жіночі ролі?

– Звісно, я ж актор. Щоправда, це були ролі у наших театральних «капусниках», де чоловіки, одягаючи перуки й костюми різних персонажів, пародіювали колег-жінок. Якось мене обрядили Мальвіною. Вийшла така брутальна дівчина із блакитним волоссям, цигаркою та у берцях – така собі «гаспажа» із присмаком садо-мазо і підлабузником Артемоном.

– Творчій людині не важко реалізувати себе у побуті?

– Я – щасливий: у мене кохана дружина і прекрасна донечка – 13-річна Анастасія. Я в неї “другий батько” 😉 та ми зріднилися і вона дуже близька мені своїм підлітковим бунтарським характером. Завдяки їй зберігаю вічну молодість всередині!

автор фото – Дмитро Томсон

– Які плани на майбутнє? Що бажаєш підкорити, чому навчитись, що зробити? Під час спілкування, помітила, що ти чимось схожий на Володимира Зеленського. Можливо,  варто спробувати себе у ролі Президента у продовженні серіалу «Слуга народу», є такі амбіції?

А чом би й ні (посміхається – Авт.). З дитинства я вміло копіював оточення, тож, думаю, не гірше триматимусь у кадрі. До того ж існує “народна прикмета”, що така роль може стати чудовою передвиборчою кампанією 🙂 Ніколи не пробував себе у політиці – відстав від загальних тенденцій у країні. Жартую. Хоча… На карантині захопився мистецтвом приготування коктейлів. Спробую хобі перевести у бізнес. А поки що бар “На кухні” у центрі міста – для коханої та друзів.  Загалом, найпростіше, що можна зробити аби відчувати себе щасливим – смакувати позитивні емоції.

 

Спілкувалась Наталія Журбенко

Bookmark the permalink.

Comments are closed.