Месяц: Июль 2023

Завдяки ГО «Освітній простір 2.0» волонтерка ГО «СПІНОЗА» взяла участь у навчанні для тренерів/тренерок.

«Наприкінці липня я взяла участь у тренінгу для тренерів. Захід проходив в рамках проекту по зміцненню організаційної спроможності вінницьких громадських організацій. Організовано тренінг для членів та членкинь організацій, що входять до громадської спілки «Мережа організацій громадянського суспільства «Місто Змістів», — розповіла волонтерка ГО «СПІНОЗА» Тетяна Вільха.

Навчання було спрямовано на надання учасникам практичних навичок створення та проведення тренінгів. Поділитися знаннями запросили Дмитра Якимця – тренера з комунікацій та навичок управління, експерта з організаційного розвитку із багаторічним досвідом.
Програма тренінгу була дуже насиченою та передбачала зокрема розгляд схем та стилів навчання, знайомство з каналами передачі інформації, основними принципами андрогогіки, опис тренерських типів тощо. Надання корисної теоретичної інформації чергувалось з ефективними практичними блоками. Працюючи в малих групах, виконуючи різноманітні завдання учасники опановували різні практичні інструменти та методи роботи, набували навичок проведення інтерактивного заняття та його оцінювання.
Присутні на навчанні мали різний тренерський досвід. Тут були ті, що лишень починали свій шлях, й ті, що тривалий час займаються тренерством. Та вдало продумана програма навчань дала можливість задовольнити потреби та інтереси кожного.
А атмосфера партнерства, доброзичливості, невимушеності, що панувала протягом усього часу, також вплинула на ефективність та результативність тренінгу. Спілкування з цікавими людьми, однодумцями принесло окрему користь.

«Отримані знання — актуальні, навички — «прокачані»! Урізноманітню проведення навчальних занять та практикуватиму роботу із енергіями. І — вперед, до новиї тренерських вершин», — поділилась учасниця тренінгу.

Довідково.
Захід «Тренінг для тренерів/тренерок» створено ГО «Освітній простір 2.0» у партнерстві із громадською спілкою «Мережа ОГС «Місто змістів» та КП «Інститут розвитку міст» за підтримки ІСАР Єднання у межах проекту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства».

Тетяна Вільха,

вчитель біології, учасниця тренінгу,

волонтерка ГО «СПІНОЗА»

На світлині — Василь Кізка, дописувач видання «33 канал»

Василь Кізка – відомий ямпільський блогер та дописувач газети «33 канал» — «відвоював» у Вінницькому апеляційному суді право на журналістську діяльність у пенсійному віці. В Ухвалі суддівської колегії йдеться про відновлення кримінального провадження щодо перешкоджання Кізці у його професійній діяльності – відеозйомці у сільській церкві.

Розглядаючи апеляційну скаргу журналіста, судді вказали на помилки своїх колег із Ямпільського районного суду, які відмовили у продовженні слідчих дій за ч.1 ст. 171 Кримінального кодексу України.

За словами Василя Кізки 18 грудня минулого року близько 10.00 він перебував у приміщенні УПЦ в с.Велика Кісниця Могилів-Подільского району Вінницької області та виконував свою законну професійну діяльність як журналіст. Однак, прихожани на чолі зі священником почали чинити йому опір та насильницьким способом витурили із церкви.

Апеляція з’ясувала, що зйомку журналіст здійснював таким чином, щоб було неможливо ідентифікувати осіб, який він фотографував у приміщенні.

Тож ухвалив: «Відповідно до диспозиції ч.1 ст.171 КК України перешкоджанням законній професійній діяльності журналістів є незаконне вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених журналістом матеріалів і технічних засобів, якими він користується у зв`язку із своєю професійною діяльністю, незаконна відмова у доступі журналіста до інформації, незаконна заборона висвітлення окремих тем, показу окремих осіб, критики суб`єкта владних повноважень, а так само будь-яке інше умисне перешкоджання здійсненню журналістом законної професійної діяльності.

Якщо ж перешкоджання здійснювалось шляхом застосування насильства, то вчинене, за наявності підстав, слід додатково кваліфікувати, зокрема, за статтями 121, 122, 125-127 КК України».

Відео із судового засідання можна подивитись на youtobe каналі журналіста.

У підсумку апеляція вирішила, що постанова слідчого про закриття кримінального провадження підлягає скасуванню, а матеріали кримінального провадження №1202202517000121 мають повернутись до СД ВП №1 Могилів-Подільського РВП ГУНП у Вінницькій області для продовження досудового розслідування  з дотриманням усіх вимог кримінального процесуального закону.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Як повідомляв наш сайт з 2019 року Вінницька обласна прократура зареєструвала 30 кримінальних проваджень про вчинення кримінальних правопорушень стосовно журналістів (журналісток), з яких 16 — за ст. 171 КК України (перешкоджання законній професійній діяльності журналістів) та 14 — за ст. 345-1 КК України (погроза або насильство щодо журналіста).

ДОВІДКОВО.

Як автор публікацій у газеті «33 канал», Василь Кізка не раз потрапляв у поле зору вінницької Феміди. Зокрема, свого часу прес-служба тоді ще Апеляційного суду Вінницької області «інструктувала» журналіста що і як йому писати, погрожуючи судовими позовами.

Як бачимо, пан Василь залишився при своїй думці.

Водночас, Василь Кізка, як і його колеги по перу із видання «33 канал» – Анатолій Жучинський та Тетяна Редько – позиціонують себе як заслужені журналісти України.

Заслу́жений журналі́ст Украї́ни  — державна нагорода України — почесне звання України. звання надається Президентом України відповідно до Закону України «Про державні нагороди України». Згідно з Положенням про почесні звання України від 29 червня 2001 року, це звання надається:

Особи, яких представляють до присвоєння почесного звання «Заслужений журналіст України», повинні мати вищу освіту на рівні спеціаліста або магістра.

Але із невідомих причин в українській Вікіпедії серед визнаних державою на офіційному рівні представників медіа цих осіб не має. Проте, у кагорті заслужених журналістів України є відомий вінничанин Олександр Юрійович Човган — президент медіа-корпорації RIA, голова Громадської Ради Державного комітету з телебачення та радіомовлення України.

Главному «копу» Винницы — 25 лет, а у него в подчинении уже больше 300 сотрудников. Под его руководством в городе прошло ряд резонансных задержаний высокопоставленных чинов «под шафе» и за рулем — судья, правоохранители, «мажоры». Он — из Крыма, татарин, не женат и не отягощен обязательствами за свое высокое назначение, потому и независим в принятии решений — по крайней мере, он так говорит. Всю правду о себе начальник патрульной полиции города, коренной симферополец Редван Усеинов рассказал порталу QHA.

— Редван, поделитесь опытом, как экскурсовод стал главой новой полиции Винницы…

— Родился в Симферополе, в школе там учился, закончил в 2014-м году окончил географический факультет Таврический Национальный университет им. В.И. Вернадского. Правда, последние годы учился на заочном отделении. Еще и в армии служил, во внутренних войсках. А летом 2014-го поступил на заочное отделение частной Академии адвокатуры Украины в городе Киеве на специальность «Правоведение». Переехав в декабре того же года на постоянное место жительства в Киев, устроился на работу в туристическое агентство. Проработал там месяц и тут объявили набор в патрульную полицию. Подал документы, прошел обучение (преподавали американские специалисты) и меня приняли. Во время учебы выбирали лидеров, я был старостой группы, а потом из 4-х человек, после прохождения полиграфа и собеседования, коллектив выдвинул меня на замкомандира роты патрульной полиции Киева. Обслуживали Шевченковский район. В подчинении у меня было 39 ребят. Через пару месяцев перевели на повышение в Днепр, а в феврале я уже был в Виннице.

— А почему Вы сразу не выбрали правоведение, а предпочли географию?

— Это моя давняя «любовь»: еще со школы я увлекся  географией и историей. И потому мой выбор был однозначен. Ни сколько не жалею о том, что поступил не геофак. Благодаря этому факультету я много чего узнал и много где побывал. Ездили очень много: и в Европу, и в Россию, и по Украине, и по другим странам СНГ. Географию моих путешествий можно изучать по загранпаспорту.

— А почему приняли решение уехать из Крыма?

— Не очень комфортно себя чувствовал после аннексии. Какой-то психологический дискомфорт — не ощущал себя гражданином России, хотелось жить в Украине. В Киеве с учебой все складывалось и в декабре 2014 года я принял твердое решение покинуть Крым. Принимать такое решение было очень сложно — я понимал, что дорога домой мне будет закрыта — я не смогу туда вернуться при нынешней власти…

— Ваша семья осталась там?

— Да. Мама, папа, младший брат, дедушка с бабушкой остались. Это из самых близких. Еще у мамы девять сестер, у отца — шесть и у них есть дети — родня у меня большая. Двоюродных даже количество не скажу вам.

— Как восприняли это Ваше решение близкие?

— Отец меня поддержал, а мама очень сильно расстроилась. Она мне говорила, что тут мой родной дом. И я думаю каждому человеку в жизни важны семья и родной дом: там, где вырос и где воспоминания. Но я не отождествляю себя с нынешним Крымом. Хоть и очень скучаю — у моих родителей частный дом и я до сих пор не могу привыкнуть жить в квартире. У меня там осталась любимая собака — немецкая овчарка Багира. Думаю, что ностальгия пройдет со временем, но мое сердце останется в Крыму, в том украинском Крыму, который я знал.

— Киев как Вас принял? Были точки опоры?

— Были люди, которые меня поддержали. Это не крымчане, но я с ними был знаком еще с 2009 года. Я первое время жил с ними в одной квартире, пока не было возможности снимать жилье самостоятельно.

— Какие первые трудности были на новой работе — в полиции?

— Работа с людьми — самая тяжелая работа. Нам не хватало жизненного опыта. Потому что нас учили одному, а на улице было совсем другое. И люди часто  обращались к нам по вопросам, которые не являются нашими функциональными обязанностями. К примеру, звонили и вызывали, потому что у них дома не работает отопление. Конечно, мы проводили разъяснительную работу, но всегда помогали — набирали горячую линию КМДА и решали проблемы горожан. А Шевченковский район — особенный, это центр столицы. Было тяжело и я получил хороший «боевой» опыт.

— Давно в Крыму были?

— Недавно вернулся из командировки в Мариуполь, проезжал родные места. Мне нельзя выезжать в Крым — запрет на время аннексии. А родители в августе прошлого года в Киев приезжали. Мама, как обычно, с чемоданом гостинцев — носки, шорты, яблоки с нашего сада и, конечно, домашняя самса.

— У родителей возникают неприятности, что Вы здесь служите в полиции, а они — там?

— Нет. Они получили российское гражданство, потому что иначе там жить нельзя, слишком много вопросов бытового характера. К примеру, даже если брать младшего брата, если у него нет российского паспорта (а его выдают с 14 лет) он не может ходить в школу. Есть и другие моменты. Чтобы оставаться в Крыму нужно получить российское гражданство. Мама продолжает работать в детском доме, а папа — частный предприниматель. С родными в Крыму общаюсь часто — по Скайпу раза три в неделю созваниваемся.

— В Украине поддерживате связь с переселенцами из Крыма?

— Конечно. В Меджлисе со многими познакомился, в Киеве. На Винниччине много ребят живет в Калиновке. Они из батальйона «Крым», которые сейчас в АТО. Поддерживаем отношения, общаемся.

— Пошли бы добровольцем в крымско-татарский батальйон Нацгвардии?

— Если бы не был на этой должности, естественно, да. Я в армии служил, и знаю как обращаться с оружием.

— В Виннице Вам комфортно?

— Уютно, город небольшой, красивая природа, леса. Я не могу без леса. По грибы не ходил еще, так, бегал, дышал воздухом. В Виннице очень комфортно жить. И менталитет людей более благожелательный, чем в столице.

— На эту должность много конкурентов обошли?

— Даже не знаю, если честно. Я уже работал командиром батальйона в Днепре и мне позвонили и предложили ехать в Винницу.

— Как на бытовом уровне решили вопросы с пребыванием? Квартиру Вам дали?

— Нет, снимаю квартиру вместе со своим заместителем. Мы сначала жили на одной квартире, потом переехали на другую. В складчину арендовать удобнее — дешевле и по работе есть моменты, которые можно обсудить и друг друга подстраховать, если возникли какие-то обстоятельства. Я считаю, что начальник и заместитель, как родные братья — такие должны быть отношения.

— А с девушками винницкими на свидания ходите?

— Некогда и мне рано думать о женитьбе. Нужно карьеру строить. Может я старомоден, но считаю, что перед тем как взять девушку в жены, нужно подумать, куда ее привести и чем обеспечить семью. Должна быть стабильность. Я еще не чувствую, что хорошо стою на ногах. Я — мусульманин, а у нас в семье мужчина глава и добытчик.

— Соблюдаете традиции, обычаи?

— Сейчас месяц Рамадан. Я пост конечно не держу, но не пью алкоголь. Пиво иногда себе позволяю. Естественно, не ем свинину. Кстати, отмечу, что в Виннице баранину найти сложно и она очень дорогая по сравнению со свининой. Может стоило бы этот бизнес развивать, поскольку есть спрос. После Рамадана будут три дня наших традиционных праздников — возьму отгул и в эти день полагается заниматься благотворительностью. Есть обычай зарезать барашка и раздать мясо нуждающимся. Так и сделаю.

— С крымчанами на Винниччине задружились?

— Многие сейчас служат в Нацгвардии и их работа — это АТО. Надеюсь, что до конца года война наконец-то завершиться и ребята вернуться к мирной жизни и тогда у нас будет возможность общаться чаще.

— Есть какие-то особенности ментальности винничан?

— Такие же люди, как и везде. Мне со всеми легко общаться. Одно не нравится — пессимисты: им и власть не нравится, и страна не такая, и полиция, и леса, и поля, я вообще не понимаю, зачем они тогда живут в Украине вообще. Ведь можно уехать в любую страну, где им будет комфортно — планета большая и всем место везде найдется.

— Что для Вас было самое сложное за три месяца  работы главным «копом» Винницы?

— Наверное, участие в массовых мероприятиях — Пасхальные праздники, День Европы. Большие мероприятия, где много людей задействованы, всегда сложно координировать. Но мы справились. Также тяжело было найти общий язык с активистами, когда были массовые акции протеста против начальника полиции области Анатолия Шевцова — были три условных лагеря протестующих и некоторым приходилось пояснять, что их действия неправомерны и что горожане имеют право на спокойствие в городе.

— А позитивного что было в работе?

— Много моментов. Из детского дома приезжали дети и мы им показывали свою работу. Благодарности от горожан поступают — это нравится, это хорошо.

— Хобби у Вас есть?

— Футбол. Я кандидат в мастера спорта. Организовали  команду полиции — играем. Нравится мне и большой тенис. Но давно не играл — корт в Виннице есть, а вот  на ракетку денег никак не могу скопить. Еще коллекционирую шевроны и футбольную атрибутику — собираю флаги, шарфы.

16.06.2016р. Наталія Журбенко для qha.com.ua

(друкується мовою оригіналу)

Анастасії Потаповій навіки 18-ть (світлина із архіву Вінницького фахового коледжу будівництва, архітектури та дизайну КНУБА)

Про трагічну аварію у Вінниці по вулиці Соборній, що спричинила смерть 18-річної студентки Насті Потапової, інформувало більше десятка сайтів, а також вінницькі правоохоронці.

Люди засуджують водія «Лексуса», що допустив наїзд на пішоходку. Закон визначає за цей злочин — до 8 років за гратами та матеріальну компенсацію батькам дівчинки. Проте, державні органи влади вирішили відтермінувати вирок та мобілізувати обвинувачуваного П. до Збройних Сил України аби він ще й борг Україні віддавав…

• Три роки тому я була класним керівником групи, де навчалась Анастасія,- згадує викладач Вінницького фахового коледжу будівництва, архітектури та дизайну КНУБА Оксана Коваленко. – Її батько казав, що коли вона закінчить, вона буде із ним працювати у майбутньому… А Настя – була дитиною… Про аварію ми взнали з газет та соцмереж – всі були у шоці… Коли були на похоронах… це страшно… на маму взагалі моторошно було дивитись, а батько постарів настільки сильно…

На світлині — Оксана Коваленко, викладач Вінницького фахового коледжу будівництва, архітектури та дизайну КНУБА

Загибла проживала із мамою у центрі міста, тож перехід центральною вулицею — Соборною — був для неї рутиною. Що відбулось у той фатальний для юнки день, 30 серпня 2020 року, слідство з’ясовувало майже три роки. Якщо читачів цікавлять подробиці – є Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 08.05.2023 року.

• Суддя Курбатова визначила покарання водієві – шість років позбавлення волі. Покарання вважаю справедливим, але чомусь П. не став ув’язненим, а  опинився на службі солдатом у «військовому санаторії» у Вінниці. І поки триває «воєнний стан», вирок не може набути законної сили. Так я зрозумів позицію суддів в апеляційному суді, бо П. дихає повітрям свободи, а я хочу – щоб він сів за грати! — коментує тато Насті – Сергій Романенко.  

Аби з’ясувати, чим обґрунтована така неоднозначна суддівська Ухвала Вінницького апеляційного суду, було скеровано журналістський запит. Але суд, порушивши право суспільства на інформацію, не відповів на запитання:

• яке покарання з призначених судами першої та другої інстанцій вже відбув обвинувачений П.?
• коли фактично втрачає чинність ст. 335 КПК України – як прописано це у діючому КПК України?
• якщо обвинувачений П. виявить бажання надалі продовжувати військову службу чи буде продовжено зупинене апеляційне провадження та чи фактично він може служити у ЗСУ аж до пенсії?

— Я просто чекаю. Чекаю, коли його покарають. Він навіть не вибачився переді мною за те, що вчинив, — плаче Оксана Романенко – мама Насті.

Адвокатка потерпілої сторони — Вікторія Вишаровська коментувати Ухвалу апеляції публічно не захотіла. До захисників водія звертатись за коментарем сенсу не має – апеляційний розгляд їх скарги поки що призупинено.

Як з’ясувалось, призов на військову службу обвинувачуваного П. проводив міський територіальний центр комплектування.

Отож, П., мобілізувавшись та «воюючи», як з’ясувалось, у «військовому санаторії», може відчувати себе безпечно.

Анастасії навіки залишилось 18-ть.

Анастасія Потапова (світлина із архіву Вінницького фахового коледжу будівництва, архітектури та дизайну КНУБА)

Ії альма-матер зберігає про неї спогади: малюнки, світлини з навчального процесу та відпочинку…

• З Настьою ми познайомилися в стінах нашого коледжу, ми навчалися на дизайнерів, але на жаль тільки 3 роки. Вона була дуже талановитаю, гарно малювала. В нашій пам’яті Настя на завжди залишиться усміхненою життєрадісною дівчиною. Вона ніколи не відмовляла в допомозі та завжди брала активну участь у вирішенні будь яких питань. Її життя обірвалося занадто рано, для усіх нас це було великим потрясінням. Настя на завжди залишиться в наших серцях.

Це написала Орлова Аліна — одногрупниця

Світлина групи, де навчалась Анастасія Потапова — із архіву Вінницького фахового коледжу будівництва, архітектури та дизайну КНУБА

А громадськість, налякана постійними аваріями на Соборній, зафіксованими Управлінням патрульної поліції Вінницької області, піднімає питання про закриття руху автівок центром міста.           

         Інформацію опрацьовувала Наталія Журбенко.

  Фото з сайту Департаменту патрульної поліції

Майже 200 аварій за три роки сталось у самому «серці» міста Вінниці -по вулиці Соборній. Одна людина загинула, 17 – травмовані.

Цю жахливу статистику констатували в Управлінні патрульної поліції у Вінницькій області на інформаційний запит ГО «СПІНОЗА».

«За період з 01.01.2020 року по 31.05.2023 року у м. Вінниці, на вул. Соборній, зареєстровано: всього 178 дорожньо-транспортних пригод, з них 18 ДТП з потерпілими, в яких 1 особа загинула та 17 осіб травмованих», — інформує УПП.

Так, за цих три роки під колесами автівок у центрі міста опинилось 13 пішоходів.

Вінничани пам’ятають моторошну аварію, що сталась 30 серпня 2020 року – під колеса автомобіля Lexus потрапила 18-річна вінничанка. Лікарі не змогли врятувати дівчинку, за тиждень від отриманих травм вона померла у лікарні – про це 7 вересня 2020 року написали на сайті Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області. 

У патрульній поліції запевняють – профілактичні заходи щодо попередження ДТП у місті проводять, поступово кількість аварій на Соборній зменшується. Але проблема аварійності на цій ділянці задавнена й так і не вирішена.

         «Основними причинами скоєння ДТП…є…: недотримання дистанції та/або інтервалу, порушення правил маневрування, проїзд пішохідних переходів», — фіксують патрульні.

А ще — кількість автівок за ці роки у Вінниці значно збільшилась.

Заступник начальника Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції у Вінницькій області Олександр Гаркавюк уточнив – їх відомство не відмовчується. Листи щодо наявної проблеми скеровувались до Вінницької міської ради. Проте, Соборну для проїзду, аби убезпечити пішоходів, не закрили.

         «Направлявся лист інформаційного характеру до Вінницької міської ради щодо вивчення пропускної можливості сусідніх вулиць: Магістратська, Театральна, Князів Коріатовичів, з метою направлення основного потоку транспорту на вказані вулиці», — наголошує О. Гаркавюк.

Втім, й після поліцейського листа, транспорту на Соборній, по факту, не зменшилось.

Як розповів один із депутатів місцевого самоврядування, «розвантажити» центр у майбутньому планується за рахунок сучасної багатоповерхової автостоянки за будівлею міськради. А на запитання, коли настане це «майбутнє» — «загальмував».

Водночас, в УПП нагадують, що за ст. 6, 9 Закону України «Про дорожній рух» вулиці міста знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування.

Відтак, Вінницька міська рада компетентна визначати аварійно-небезпечні ділянки вулиць та ініціювати впровадження у таких місцях відповідні заходи удосконалення організації дорожнього руху.

На етапі заснування нашої громадської організації «СПІНОЗА», ми живились надіями на благополуччя, швидко сформувавши дієву та ефективну команду. Роки випробувань не зруйнували наші плани на майбутнє саме тому, що ми забезпечували, по мірі можливостей, посильну підтримку один одному.
Тому зараз болісно та прикро усвідомлювати, що не для кожного чоловіка — навіть мужнього та креативного — журналістика можлива.

Не впорався із цією непростою місією на восьмому році роботи ГО «СПІНОЗА» наш член, потім волонтер — Юрій Анатолійович Щерба.

Під час перебування в колі організації ми всі ставились до нього, як до людини — незалежно від його віросповідання, національності, кольору шкіри, мови та інших індивідуальних особливостей. Дотримувались толерантності.
5 липня 2023 року наш відомий у Вінниці та за її межами колега по громадській діяльності завершив свій шлях у організації після важкого вибору.
Його присутність та підтримка у вирішенні побутових питань — допомога із ремонтом в офісі організації, дружні обіймашки та щирі розмови за кавуванням були важливі й, безперечно, залишаться у наших спогадах та фотоархівах.
Його оптимізм та життєлюбність обіцяли ще багато витончених жартів нашій спільній музі — «СПІНОЗІ».
Натхнений каламбурщик та прихильник творчості актора Адріано Челентано, наш Юрій здобув нашу увагу тим, що зробив себе відомим у певних колах. Їм’я його, як директора структурного підрозділу «Фаховий коледж конструювання одягу» приватного вищого навчального закладу «Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва», нагадуватиме нам про його талант педагога та організатора —
І із цими думками ми віддаємо шану його обдаруванням й відчуваємо втрату для організації яскравого унікуму.
Голова Правління
ГО «СПІНОЗА»
Наталія Журбенко