Рубрика: Корисне

Сергій Скляренко – психолог і яскравий представник нової амбітної генерації української школи психотерапії. Альма-матер – Університет Григорія Сковороди в Переяславі. Всесвітня слава психологів-іноземців спонукала нашого земляка заявити про свій авторський метод. Киянин патентує «Кармотерапію» аби зберегти за собою та нащадками право на інтелектуальну власність.

— Сергію Руслановичу, Ви інсайдер нової ери української школи психотерапії і розробник авторського інноваційного методу – «Кармотерапія». У чому його особливості та відмінності від існуючого набору психотерапевтичних методів?

— Наддієвість. Гіперефективність. Безмедикаментозність. Клієнт, вже після першої зустрічі, розпочинає глибинний процес постійного аналізу своїх думок, почуттів та дій та їх фіксує. Це унікальна можливість на наступних зустрічах із кармотерапевтом побачити себе як би зі сторони і віднайти першопричину тих чи інших деструктивних реакцій і станів, які відбувались донедавна. Частота зустрічей індивідуальна та залежить від запитів під час діагностичної сесії з кармотерапевтом, а також матеріалів, які отримує клієнт для опрацювання (книги, медитації, арт-практики і т.п.).

Хочу підкреслити ще одну особливість мого методу –діагностуючи деструктивні прояви особистості, кармотерапевт намагається зрозуміти чому психіка продукує ці реакції/дисфункції., знайти їх першопричину. А вже після виявлення та трансформації першопричини — виконувати трансформацію субособистостей, які перекривають потенціали клієнта. Наприклад, запит клієнта — агресія до оточуючого світу. Кармотерапевт не працюватиме із її сублімацією одразу, а шукатиме першопричину, що, зокрема, може бути застряганням на дитячій травмі. Далі працюють авторські методики та адаптовані психотехніки розтотожнення: змінюємо відношення до першопричини, стимулюємо свідомість до адаптивної поведінки — й комунікації стають екологічнішими.

— Ізі! Але ж як Ви стали «батьком» цієї «Кармотерапії»?

— В період досліджень та практичної діяльності протягом останніх восьми років. Не так вже це й «ізі», як здається на перший погляд (Посміхається – Авт.).

Центральний принцип методу — детальний аналіз причинно-наслідкових зв’язків, психологічних особливостей та соціальних складнощів, що має клієнт. Назва “Кармотерапія” походить від слова “Карма”, що символізує причину та наслідок.

Мій метод включає елементи теорій видатного Р. Ассаджіолі, зокрема, роботу з субособистостями та адаптовані методи ототожнення і розтотожнення. Також використовую авторські медитаційні техніки, які досліджував у своїх наукових роботах.

Основою “Кармотерапії” є комплексне тестування та аналіз клієнта за 22-ма субособистостями, які відображають різні аспекти свідомості. Це дозволяє глибоко аналізувати домінуючі якості субособистості та їх взаємодію із загальною свідомістю клієнта.

— І яка головна стратегія?

— Висока ефективність та швидкість досягнення результатів. Там, де стандартизовані протокольні підходи вимагають тривалого діагностичного та психотерапевничного процесу, мій метод пропонує рішення основних соціальних проблем за 8 сесій і трансформацію дезадаптації за 10-20 сесій. Звісно, за умови, що клієнт не потребує медикаментозного супроводу.

 — Вау, тоді я теж хочу стати «кармотерапевтом»…

— Зазначу, що “Кармотерапевт” – це фахівець, який має спеціалізовану психологічну освіту і володіє моїм авторським методом роботи із клієнтами. Отримання кваліфікації передбачає 1,5 роки навчання в міжнародній школі й після успішного іспиту випускник отримує диплом “Кармотерапевт”, який дає право на практичну діяльність.

— Які саме дослідження Ви проводили перед тим, як запропонувати свій внесок в українську психологічну науку та практику?

— Я вже казав, що вісім років консультую, як психолог, і, звісно, постійно вдосконалююсь. У практиці застосовував різноманітні техніки та методи роботи. Час лише підтвердив найвищу ефективність при застосуванні методу “Кармотерапія” — вже на першій сесії з кармотерапевтом, після глибинного аналізу, клієнт чітко усвідомлює причинно-наслідковий зв’язок у ситуаціях, що заважають йому відчувати себе щасливим.

Першим кроком до покращення ментальності клієнта стає якраз зміна стратегії звинувачення у своїх проблемах всіх навколо, розуміння першопричини ситуації й пошук відповідей в собі, аналіз своїх дій, думок і вчинків.

Повторе занурення в проблему чи критичну ситуацію дає можливість клієнту самостійно проаналізувати її зі сторони, повністю розтотожнитись з нею і за підтримки професійного кармотерапевта знайти відповіді на питання: “Чому?”, “Навіщо?”, “Для чого?”. Саме ці питання не дають можливості відпустити і прожити негативний досвід, який людина капсулює в собі, і цим самим  гальмує свій подальший розвиток. Крім того капсуляція проблем негативно впливає на психологічний, емоційний та фізичний стан людини.

— Що, на Вашу думку, є основою внутрішнього дискомфорту людини, а, відтак – дезадаптації?

— Психотравма. Вона стимулює наш мозок спрацьовувати на захист свідомості та блокує такі якості, як ініціативність, будь-які наміри до нових починань, адже людину стримує психотравматичний досвід, завданий душевний біль.

За результатами 5000+ консультацій “Кармотерапія” допомогла моїм клієнтам позбавитись старих проблем, внутрішніх блоків, страхів та переживань, не тільки покращити свій психологічний та емоційний стан, а й взаємодію з оточуючим світом, зі своїми близькими. 

Про роль психосоматики говорять всі психологи: наше тіло – відображення ментальних проблем. Зрозумівши себе, свої почуття, думки та поведінку (це три рівні свідомості), отримавши від кармотерапевта набір ефективних інструментів для роботи з особистісними та соціальними проблемами за чітким алгоритмом трансформації, клієнт вибудовує нові нейронні зв’язки, звички, реакції на ситуації̈ і, відтак, позитивний сценарій гармонійного життя.

— Ваш метод застосовується при індивідуальному консультуванні чи у малих групах? Можливо його поширення на широку аудиторію? Якщо так – за яких умов?

— Рекомендую — в індивідуальному консультуванні, а також в парній терапії. Під час роботи з кармотерапевтом у пацієнта підіймаються серйозні травми, які буде більш коректно пропрацьовувати саме у форматі клієнт-кармотерапевт, а у в випадку парної терапії – дружина-чоловік-кармотерапевт.

Поширення методу відбуватиметься шляхом навчання кармотерапевтів у моїй міжнародній школі Студіі трансформації Сергія Скляренка. Після 1,5 роки навчання та складання іспиту учні отримуватимуть диплом “Кармотерапевта”, який засвідчуватиме професійне володіння даним методом терапії. Валідність диплому підтверджуватиметься законодавчо — ми в процесі ліцензування методу у Міністерстві освіти та науки.

— Чи є у Вашого методу протипоказання?

— Метод “Кармотерапії” протипоказань не має. Рекомендований вік клієнта від 18 років. Саме до цього віку у людини накопичується найбільша кількість закапсульованих травматичних ситуацій, пов’язаних із сім’єю, відносинами у школі з однолітками, формуванням особистості в цілому.

— Із якими ментальними травмами, можуть до Вас звертатись аби відчути ефективність Вашого методу?

— “Кармотерапія” дає можливість пропрацьовувати запити, що стосуються абсолютно всіх сфер життя: від особистих питань до глибинних дитячих травм. Унікальність методу — відповіді на будь-які питання, охоплення абсолютно всіх сфер життя і ситуацій. Усвідомлюючи причинно-наслідковий зв’язок, ми можемо змінити теперішню реальність, сприйняття і, в цілому, починаємо дивитись на світ через призму пошуку причин, а не звинувачень. 

— Хто Ваш науковий керівник, ментор?

— Мій науковий керівник — Ніколаєв Леонід Олегович, засновник Міжнародної школи тренінгу і супервізії “TrainingBOX”, кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології УГСП.

— Хто із всесвітньо відомих чи, можливо, українських видатних вчених-психотерапевтів є для Вас прикладом наслідування?

— Я вже його згадував — всесвітньо відомий італійський психолог, психіатр, гуманіст, засновник техніки реконструкції особистості “Психосинтезу” Роберто Ассаджолі.

І, звісно, мої викладачі-наставники. Галина Хомич – кандидатка психологічних наук, професорка, завідувачка кафедри психології Університету Григорія Сковороди в Переяславі. Єгор Кучеренко — ГО “Українська асоціація психосинтезу та психотерапії”. Світлана Герасіна – кандидатка психологічних наук, доцентка кафедри психології Університету Григорія Сковороди в Переяславі.

— Плануєте створити свій науковий напрям?

— Я – засновник міжнародної школи Студія трансформації Сергія Скляренка, де навчаю майбутніх кармотерапевтів. У найближчих планах відкриття наукового Інституту Кармотерапії. 

— Дякую Вам за те, що поділились такою цінною інформацією.

                                                                            Досьє кармотерапевта

Скляренко Сергій Русланович  

📅 28.02.1992, м. Київ, неодружений

🎓 Магістр логістики та комерційної діяльності, КНТЕУ  

🎓 Магістр психології (з відзнакою), УГСП  

👨‍🏫 Викладач психології  

🔬 Аспірант кафедри психології, УГСП  

✍️ Автор наукових статей:

🔗 [Посилання на статтю 1]

🔗 [Посилання на статтю 2] 

🔗[Посилання на статтю 3]

📜 Стаття до друку: «ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФОРМУВАННЯ АСЕРТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ПСИХОЛОГІВ-КОНСУЛЬТАНТІВ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ» [Посилання на статтю]

🔗 [Посилання на статтю 4]

🔗 [Посилання на статтю 5]

🎙️ Учасник всеукраїнських та міжнародних наукових конференцій  

📚 Навчання в Українській асоціації психосинтезу та психотерапії  

🤝 Член Української асоціації психосинтезу та психотерапії (№050921 до 31.12.2024)  

👥 Голова ГО «Психологія людської долі»  

🔍 Президент асоціації «Кармотерапії та психології»  

💼 Засновник «Студії Трансформації Сергія Скляренка»  

📜 Засновник та керівник міжнародної школи «Матриця долі»  

🙏 Автор медитативних практик та методів трансформації

Спілкувалась Катерина Славіна

(фото — із архіву кармотерапевта Сергія Скляренко)

Главному «копу» Винницы — 25 лет, а у него в подчинении уже больше 300 сотрудников. Под его руководством в городе прошло ряд резонансных задержаний высокопоставленных чинов «под шафе» и за рулем — судья, правоохранители, «мажоры». Он — из Крыма, татарин, не женат и не отягощен обязательствами за свое высокое назначение, потому и независим в принятии решений — по крайней мере, он так говорит. Всю правду о себе начальник патрульной полиции города, коренной симферополец Редван Усеинов рассказал порталу QHA.

— Редван, поделитесь опытом, как экскурсовод стал главой новой полиции Винницы…

— Родился в Симферополе, в школе там учился, закончил в 2014-м году окончил географический факультет Таврический Национальный университет им. В.И. Вернадского. Правда, последние годы учился на заочном отделении. Еще и в армии служил, во внутренних войсках. А летом 2014-го поступил на заочное отделение частной Академии адвокатуры Украины в городе Киеве на специальность «Правоведение». Переехав в декабре того же года на постоянное место жительства в Киев, устроился на работу в туристическое агентство. Проработал там месяц и тут объявили набор в патрульную полицию. Подал документы, прошел обучение (преподавали американские специалисты) и меня приняли. Во время учебы выбирали лидеров, я был старостой группы, а потом из 4-х человек, после прохождения полиграфа и собеседования, коллектив выдвинул меня на замкомандира роты патрульной полиции Киева. Обслуживали Шевченковский район. В подчинении у меня было 39 ребят. Через пару месяцев перевели на повышение в Днепр, а в феврале я уже был в Виннице.

— А почему Вы сразу не выбрали правоведение, а предпочли географию?

— Это моя давняя «любовь»: еще со школы я увлекся  географией и историей. И потому мой выбор был однозначен. Ни сколько не жалею о том, что поступил не геофак. Благодаря этому факультету я много чего узнал и много где побывал. Ездили очень много: и в Европу, и в Россию, и по Украине, и по другим странам СНГ. Географию моих путешествий можно изучать по загранпаспорту.

— А почему приняли решение уехать из Крыма?

— Не очень комфортно себя чувствовал после аннексии. Какой-то психологический дискомфорт — не ощущал себя гражданином России, хотелось жить в Украине. В Киеве с учебой все складывалось и в декабре 2014 года я принял твердое решение покинуть Крым. Принимать такое решение было очень сложно — я понимал, что дорога домой мне будет закрыта — я не смогу туда вернуться при нынешней власти…

— Ваша семья осталась там?

— Да. Мама, папа, младший брат, дедушка с бабушкой остались. Это из самых близких. Еще у мамы девять сестер, у отца — шесть и у них есть дети — родня у меня большая. Двоюродных даже количество не скажу вам.

— Как восприняли это Ваше решение близкие?

— Отец меня поддержал, а мама очень сильно расстроилась. Она мне говорила, что тут мой родной дом. И я думаю каждому человеку в жизни важны семья и родной дом: там, где вырос и где воспоминания. Но я не отождествляю себя с нынешним Крымом. Хоть и очень скучаю — у моих родителей частный дом и я до сих пор не могу привыкнуть жить в квартире. У меня там осталась любимая собака — немецкая овчарка Багира. Думаю, что ностальгия пройдет со временем, но мое сердце останется в Крыму, в том украинском Крыму, который я знал.

— Киев как Вас принял? Были точки опоры?

— Были люди, которые меня поддержали. Это не крымчане, но я с ними был знаком еще с 2009 года. Я первое время жил с ними в одной квартире, пока не было возможности снимать жилье самостоятельно.

— Какие первые трудности были на новой работе — в полиции?

— Работа с людьми — самая тяжелая работа. Нам не хватало жизненного опыта. Потому что нас учили одному, а на улице было совсем другое. И люди часто  обращались к нам по вопросам, которые не являются нашими функциональными обязанностями. К примеру, звонили и вызывали, потому что у них дома не работает отопление. Конечно, мы проводили разъяснительную работу, но всегда помогали — набирали горячую линию КМДА и решали проблемы горожан. А Шевченковский район — особенный, это центр столицы. Было тяжело и я получил хороший «боевой» опыт.

— Давно в Крыму были?

— Недавно вернулся из командировки в Мариуполь, проезжал родные места. Мне нельзя выезжать в Крым — запрет на время аннексии. А родители в августе прошлого года в Киев приезжали. Мама, как обычно, с чемоданом гостинцев — носки, шорты, яблоки с нашего сада и, конечно, домашняя самса.

— У родителей возникают неприятности, что Вы здесь служите в полиции, а они — там?

— Нет. Они получили российское гражданство, потому что иначе там жить нельзя, слишком много вопросов бытового характера. К примеру, даже если брать младшего брата, если у него нет российского паспорта (а его выдают с 14 лет) он не может ходить в школу. Есть и другие моменты. Чтобы оставаться в Крыму нужно получить российское гражданство. Мама продолжает работать в детском доме, а папа — частный предприниматель. С родными в Крыму общаюсь часто — по Скайпу раза три в неделю созваниваемся.

— В Украине поддерживате связь с переселенцами из Крыма?

— Конечно. В Меджлисе со многими познакомился, в Киеве. На Винниччине много ребят живет в Калиновке. Они из батальйона «Крым», которые сейчас в АТО. Поддерживаем отношения, общаемся.

— Пошли бы добровольцем в крымско-татарский батальйон Нацгвардии?

— Если бы не был на этой должности, естественно, да. Я в армии служил, и знаю как обращаться с оружием.

— В Виннице Вам комфортно?

— Уютно, город небольшой, красивая природа, леса. Я не могу без леса. По грибы не ходил еще, так, бегал, дышал воздухом. В Виннице очень комфортно жить. И менталитет людей более благожелательный, чем в столице.

— На эту должность много конкурентов обошли?

— Даже не знаю, если честно. Я уже работал командиром батальйона в Днепре и мне позвонили и предложили ехать в Винницу.

— Как на бытовом уровне решили вопросы с пребыванием? Квартиру Вам дали?

— Нет, снимаю квартиру вместе со своим заместителем. Мы сначала жили на одной квартире, потом переехали на другую. В складчину арендовать удобнее — дешевле и по работе есть моменты, которые можно обсудить и друг друга подстраховать, если возникли какие-то обстоятельства. Я считаю, что начальник и заместитель, как родные братья — такие должны быть отношения.

— А с девушками винницкими на свидания ходите?

— Некогда и мне рано думать о женитьбе. Нужно карьеру строить. Может я старомоден, но считаю, что перед тем как взять девушку в жены, нужно подумать, куда ее привести и чем обеспечить семью. Должна быть стабильность. Я еще не чувствую, что хорошо стою на ногах. Я — мусульманин, а у нас в семье мужчина глава и добытчик.

— Соблюдаете традиции, обычаи?

— Сейчас месяц Рамадан. Я пост конечно не держу, но не пью алкоголь. Пиво иногда себе позволяю. Естественно, не ем свинину. Кстати, отмечу, что в Виннице баранину найти сложно и она очень дорогая по сравнению со свининой. Может стоило бы этот бизнес развивать, поскольку есть спрос. После Рамадана будут три дня наших традиционных праздников — возьму отгул и в эти день полагается заниматься благотворительностью. Есть обычай зарезать барашка и раздать мясо нуждающимся. Так и сделаю.

— С крымчанами на Винниччине задружились?

— Многие сейчас служат в Нацгвардии и их работа — это АТО. Надеюсь, что до конца года война наконец-то завершиться и ребята вернуться к мирной жизни и тогда у нас будет возможность общаться чаще.

— Есть какие-то особенности ментальности винничан?

— Такие же люди, как и везде. Мне со всеми легко общаться. Одно не нравится — пессимисты: им и власть не нравится, и страна не такая, и полиция, и леса, и поля, я вообще не понимаю, зачем они тогда живут в Украине вообще. Ведь можно уехать в любую страну, где им будет комфортно — планета большая и всем место везде найдется.

— Что для Вас было самое сложное за три месяца  работы главным «копом» Винницы?

— Наверное, участие в массовых мероприятиях — Пасхальные праздники, День Европы. Большие мероприятия, где много людей задействованы, всегда сложно координировать. Но мы справились. Также тяжело было найти общий язык с активистами, когда были массовые акции протеста против начальника полиции области Анатолия Шевцова — были три условных лагеря протестующих и некоторым приходилось пояснять, что их действия неправомерны и что горожане имеют право на спокойствие в городе.

— А позитивного что было в работе?

— Много моментов. Из детского дома приезжали дети и мы им показывали свою работу. Благодарности от горожан поступают — это нравится, это хорошо.

— Хобби у Вас есть?

— Футбол. Я кандидат в мастера спорта. Организовали  команду полиции — играем. Нравится мне и большой тенис. Но давно не играл — корт в Виннице есть, а вот  на ракетку денег никак не могу скопить. Еще коллекционирую шевроны и футбольную атрибутику — собираю флаги, шарфы.

16.06.2016р. Наталія Журбенко для qha.com.ua

(друкується мовою оригіналу)

Анастасії Потаповій навіки 18-ть (світлина із архіву Вінницького фахового коледжу будівництва, архітектури та дизайну КНУБА)

Про трагічну аварію у Вінниці по вулиці Соборній, що спричинила смерть 18-річної студентки Насті Потапової, інформувало більше десятка сайтів, а також вінницькі правоохоронці.

Люди засуджують водія «Лексуса», що допустив наїзд на пішоходку. Закон визначає за цей злочин — до 8 років за гратами та матеріальну компенсацію батькам дівчинки. Проте, державні органи влади вирішили відтермінувати вирок та мобілізувати обвинувачуваного П. до Збройних Сил України аби він ще й борг Україні віддавав…

• Три роки тому я була класним керівником групи, де навчалась Анастасія,- згадує викладач Вінницького фахового коледжу будівництва, архітектури та дизайну КНУБА Оксана Коваленко. – Її батько казав, що коли вона закінчить, вона буде із ним працювати у майбутньому… А Настя – була дитиною… Про аварію ми взнали з газет та соцмереж – всі були у шоці… Коли були на похоронах… це страшно… на маму взагалі моторошно було дивитись, а батько постарів настільки сильно…

На світлині — Оксана Коваленко, викладач Вінницького фахового коледжу будівництва, архітектури та дизайну КНУБА

Загибла проживала із мамою у центрі міста, тож перехід центральною вулицею — Соборною — був для неї рутиною. Що відбулось у той фатальний для юнки день, 30 серпня 2020 року, слідство з’ясовувало майже три роки. Якщо читачів цікавлять подробиці – є Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 08.05.2023 року.

• Суддя Курбатова визначила покарання водієві – шість років позбавлення волі. Покарання вважаю справедливим, але чомусь П. не став ув’язненим, а  опинився на службі солдатом у «військовому санаторії» у Вінниці. І поки триває «воєнний стан», вирок не може набути законної сили. Так я зрозумів позицію суддів в апеляційному суді, бо П. дихає повітрям свободи, а я хочу – щоб він сів за грати! — коментує тато Насті – Сергій Романенко.  

Аби з’ясувати, чим обґрунтована така неоднозначна суддівська Ухвала Вінницького апеляційного суду, було скеровано журналістський запит. Але суд, порушивши право суспільства на інформацію, не відповів на запитання:

• яке покарання з призначених судами першої та другої інстанцій вже відбув обвинувачений П.?
• коли фактично втрачає чинність ст. 335 КПК України – як прописано це у діючому КПК України?
• якщо обвинувачений П. виявить бажання надалі продовжувати військову службу чи буде продовжено зупинене апеляційне провадження та чи фактично він може служити у ЗСУ аж до пенсії?

— Я просто чекаю. Чекаю, коли його покарають. Він навіть не вибачився переді мною за те, що вчинив, — плаче Оксана Романенко – мама Насті.

Адвокатка потерпілої сторони — Вікторія Вишаровська коментувати Ухвалу апеляції публічно не захотіла. До захисників водія звертатись за коментарем сенсу не має – апеляційний розгляд їх скарги поки що призупинено.

Як з’ясувалось, призов на військову службу обвинувачуваного П. проводив міський територіальний центр комплектування.

Отож, П., мобілізувавшись та «воюючи», як з’ясувалось, у «військовому санаторії», може відчувати себе безпечно.

Анастасії навіки залишилось 18-ть.

Анастасія Потапова (світлина із архіву Вінницького фахового коледжу будівництва, архітектури та дизайну КНУБА)

Ії альма-матер зберігає про неї спогади: малюнки, світлини з навчального процесу та відпочинку…

• З Настьою ми познайомилися в стінах нашого коледжу, ми навчалися на дизайнерів, але на жаль тільки 3 роки. Вона була дуже талановитаю, гарно малювала. В нашій пам’яті Настя на завжди залишиться усміхненою життєрадісною дівчиною. Вона ніколи не відмовляла в допомозі та завжди брала активну участь у вирішенні будь яких питань. Її життя обірвалося занадто рано, для усіх нас це було великим потрясінням. Настя на завжди залишиться в наших серцях.

Це написала Орлова Аліна — одногрупниця

Світлина групи, де навчалась Анастасія Потапова — із архіву Вінницького фахового коледжу будівництва, архітектури та дизайну КНУБА

А громадськість, налякана постійними аваріями на Соборній, зафіксованими Управлінням патрульної поліції Вінницької області, піднімає питання про закриття руху автівок центром міста.           

         Інформацію опрацьовувала Наталія Журбенко.

На етапі заснування нашої громадської організації «СПІНОЗА», ми живились надіями на благополуччя, швидко сформувавши дієву та ефективну команду. Роки випробувань не зруйнували наші плани на майбутнє саме тому, що ми забезпечували, по мірі можливостей, посильну підтримку один одному.
Тому зараз болісно та прикро усвідомлювати, що не для кожного чоловіка — навіть мужнього та креативного — журналістика можлива.

Не впорався із цією непростою місією на восьмому році роботи ГО «СПІНОЗА» наш член, потім волонтер — Юрій Анатолійович Щерба.

Під час перебування в колі організації ми всі ставились до нього, як до людини — незалежно від його віросповідання, національності, кольору шкіри, мови та інших індивідуальних особливостей. Дотримувались толерантності.
5 липня 2023 року наш відомий у Вінниці та за її межами колега по громадській діяльності завершив свій шлях у організації після важкого вибору.
Його присутність та підтримка у вирішенні побутових питань — допомога із ремонтом в офісі організації, дружні обіймашки та щирі розмови за кавуванням були важливі й, безперечно, залишаться у наших спогадах та фотоархівах.
Його оптимізм та життєлюбність обіцяли ще багато витончених жартів нашій спільній музі — «СПІНОЗІ».
Натхнений каламбурщик та прихильник творчості актора Адріано Челентано, наш Юрій здобув нашу увагу тим, що зробив себе відомим у певних колах. Їм’я його, як директора структурного підрозділу «Фаховий коледж конструювання одягу» приватного вищого навчального закладу «Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва», нагадуватиме нам про його талант педагога та організатора —
І із цими думками ми віддаємо шану його обдаруванням й відчуваємо втрату для організації яскравого унікуму.
Голова Правління
ГО «СПІНОЗА»
Наталія Журбенко

Незабаром – весняний призов. Юнаки та юнки готуються до лав ЗСУ аби навчитись боронити країну. Про власний досвід особливостей військової служби, психічну стійкість, перемоги і поразки розповіла «старожил» із 27-річною вислугою – старлей, вінничанка Марина Прищепа (Гейко).

— Марино, розкажи про свої «життєві університети»…

— 19-ти річною влаштувалась на військову службу. У вінницькому педвузі заочно здобула першу вищу освіту вчителя початкових класів. Після 20-ти років вислуги, під час декрету, вирішила стати психологом і за два роки отримала диплом у Вінниці. Тримісячні курси підготовки офіцерів – і я вже не прапорщик, а офіцер. На пенсію пішла вже «ветераном» із 27-річною вислугою і званням старшого лейтенанта ЗСУ.

— Чому обрала психологію?

— Пізнавала цей напрямок поступово, навіть придбала колись популярні курси «Ешко». Цікаво, що там у людях в голові. Й особисті життєві моменти теж у мене були. Знаю, спочатку варто розібратись зі своїми «тараканами», а потім лікувати людей. Тому після розлучення вступила у вуз післядипломної освіти на другу спеціальність.

— Що запам’яталось із навчальної програми?

— Математичні методи у психології. Вважала, що це суто гуманітарний напрямок. Однак, як з’ясувалось, опитувальники Айзенка, Спілбергера-Ханіна – й до сьогодні використовують за затвердженим у Міноборони переліком діагностичних методик аби класифікувати психотип, рівень тривожності. Щоб опрацювати ці опитувальники, потрібні підрахунки.

— За час служби, що ти вважаєш найбільшим «фартом»?

— Становлення, як офіцера. Офіцерську посаду психолога мені пропонували у Нікополі, Миколаєві. Звісно, я бажала залишитись у Вінниці, але шанс був – один із 100. І він спрацював! За два дні до присвоєння офіцерського звання, мене призначили у Вінницю. Це було нереально, але з того моменту я усвідомила – у житті завжди є шанс!

— Чи часто доводилось діагностувати постравматичний синдром у колег по службі?

— Я працювала з усіма категоріями військовослужбовців: і строковою службою, і льотного складу, і тими, хто повернувся із зони бойових дій. Постравматичний синдром – клінічний діагноз, його не так часто ставлять у нас в армії, оскільки стресостійкість – одна із головних характеристик військових.

— Психологія строковиків і контрактників суттєво різниться?

— Все індивідуально. Період адаптації може тривати від трьох до восьми місяців. Багато залежить від особистісних якостей — екстраверт, інтроверт, темперамент,  попередній досвід психотравм, попередні умови проживання, виховання. Багато питань до призовних комісій – вже призваних ми списували із грижами, операційними втручаннями – чому діти потрапляють в армію із такими захворюваннями?

— Можливо, з міркувань, що в армії підлікують державним коштом?

— Навряд (Посміхається – авт). Але були такі хлопці, що і зуби собі ставили, і носові перетинки рівняли під час служби у ЗСУ. Як правило, хлопці із сіл, де не було доступу до комп’ютера, до Інтернет-мережі більш закриті, відчужені й адаптуються повільніше ніж міські, які і за кордоном побували, а деякі вже й власними сім’ями встигли обжитись. Це щодо строковиків, а контрактники – частіше вони більш свідомі, бо розуміють куди йдуть і що отримують під час служби.

— Преса гучно писала про історію офіцерки, яка подала до суду на командира за сексуальні домагання. Чи не звертались до тебе жінки-військові із такими проблемами? Чи не помічала ти, що військовослужбовці-чоловіки ставляться до колежанок із підвищеним гендерним інтересом, ніж це передбачають статутні відносини?

— Перше моє місце проходження служби – військова частина під Вороновицею на Вінниччині. На добу нас закривали у бункер і ми виходили на вулицю лише на сніданок, обід та вечерю. Жодних проявів сексуального насильства особисто я не відчувала. А зараз у армії 2/3 жінок – наша структура дуже ожіночнилась. Тож думаю, боятись слід чоловікам (Посміхається – авт.). Направду, військовослужбовці – керовані і ними легко управляти, бо все врегульовано наказами й Статутом. І якби такі випадки направду траплялись – на це б не могли просто закрити очі, надто багато тих «очей». Хоча…

— Депресивні стани, нагнітання ситуації щодо військової агресії, створення моделі внутрішнього-зовнішнього ворога – це все психологічні маніпуляції. І психологи відзначають, що ця інформаційна тенденція цілеспрямовано культивується вже 8 років поспіль. Які наслідки можуть настати для суспільства?

— Людиною, яка відчуває страх, легше керувати. Я часто пояснюю ці моменти на зустрічах. Наводжу приклад – аби не наполохати коня, йому вдягають «шори» на очі і він бачить лише дорогу поперед себе. А коли зняти упряж, кінь вільно гулятиме луками й насолоджуватись життям. Тож коли людина у стресі, а нас свідомо тримають у стресі, аналізувати й систематизувати інформацію складно. Психіка людини займається тим, аби вижити.

— Чому ЗСУ, що мають у своєму складі відповідних фахівців, не вживають заходів для відновлення психічного здоров’я населення? Адже армія має більше потужностей, можливостей й арсеналу аби захистити цивільних, в тому числі й від психологічного насильства, що шириться нашою країною? Чим далі – тим страшніше: із якою метою це робиться?

— В армії поступово відбувалось скорочення, яке називалося реорганізацією – ліквідувались посади солдатів, сержантів, офіцерів. Рівень фінансового забезпечення, вимоги до діючих військових, престиж військової служби значно знизився у порівнянні з іншими професіями і спеціальностями. Ще коли я «носила погони прапорщика», ми зустрічались із населенням, пропагували військову службу, роз’яснювали різницю між строковиками й контрактниками. З того часу багато чого змінилося. Звільнилась я у грудні 2021 року…

— Тож які методи застосовують військові психологи задля виходу/виводу із депресивного стану?

— Коли ти не можеш вплинути на ситуацію — переключайся на те, на що можеш вплинути: власна безпека, повноцінне харчування, відпочинок. Бери відповідальність на себе за те, за що можеш відповідати. Наприклад, я можу вплинути на безпеку власної родини, задоволення власних потреб, своє здоров’я. Стабільний психічний стан завжди дозволяє реально оцінити ситуацію.

— Чому хлопці «косять» від служби?

— Система строкової служби безнадійно застаріла. Розглядається заміна строкової служби 4-х місячною посиленою військовою підготовкою. Думаю, за сучасних економічних реалій так буде ефективніше.

— Які дивіденди дає армія?

— Звання, стабільне грошове забезпечення, форма, гарантоване й непогане пенсійне забезпечення. Але є те, що, звісно, змінює психіку людини назавжди — участь у бойових діях.

— Які методи застосовували?

— Декомпресійні заходи, психоедукація (психологічна просвіта), психологічний супровід, підтримка, консультування.

— Траплялось, коли командири давали тобі незаконні накази? Підкорялась чи шукала обхідні маневри?

— Відверто злочинних наказів мені не давали. Коли я була незгодна, не йшла сліпо виконувати. В армії міцна ієрархічна ланка і є із ким порадитись. Всі помиляються, коли обізнаності в тих чи інших питаннях не вистачає.

— Пенсію вже оформила? Адаптувалась до цивільного життя?

— Пенсії трошки більше 11 тис грн «набігло»… Напочатку хотілось виспатись і нічого не робити. Зараз важко психологічно. В армії стан постійної тривожності. Тим паче зараз. І мій організм довго шукав, за що потривожитись у цивільному житті. Я казала собі: «Так, стоп. Будуємо короткострокові плани. А коли буде більше ресурсу – тоді довгострокові». Намагалась знайти те, що мені допомагає – хобі, спілкування з дитиною, колегами, навчання, серіали і т.ін.

— Зараз налаштована на приватну практику чи пошук себе і релаксацію?

— У програми адаптації військовослужбовців від центру зайнятості не включалась. Займаюся приватною практикою, допомагаю у консультуванні організації «Мольфар». Віддаю борг і своєму сину, бо довгий час його не було зі мною.

— Науковою діяльністю ти не займалась?

— Ні, я практик: консультую індивідуально, а хотілося б спробувати групову роботу. Не думаю, що у центрі зайнятості мені запропонують таку роботу за достойні гроші.

— Що порадиш строковикам, які прийдуть в армію із весняним призовом?

— Умови служби зараз хороші. Харчують по каталогу, можна обрати собі, що їсти. Навіть червона риба у меню, оливки й шоколад обов’язково. Головне, «в’їхати» у систему і вірити в себе, армію, свої сили й можливості.

— Дякую за інтерв’ю.

Спілкувалась Наталія Журбенко

P.S. Інтерв’ю підготовлено в умовах підписаного Президентом України Указу «Про введення воєнного стану в Україні».

автор фото — Дмитро Томсон

Вінницький актор місцевого академічного муздрамтеатру ім. М.К. Садовського, заслужений артист України Максим Какарькін – у ролі Президента і паралельно працює барменом у центрі міста.  Що з цього фантазія і чим пан Максим живе насправді? Подробиці у інтерв’ю:

— Мої батьки – пара медиків: батько – Олександр Якович — хірург вищої категорії, доцент кафедри онкології, променевої діагностики та променевої терапії ВНМУ ім. М.І. Пирогова, мама – Людмила Ігорівна, терапевт, педагог викладач у Погребищенському медичному коледжі. Зійшлись батьки на ґрунті мистецтва – познайомились, відвідуючи танцювальний ансамбль при медуніверситеті. Логічним продовженням їх історії кохання став я, успадкувавши відчуття ритму й пластичність. Згодом у родині з’явились дві сестрички – нас у батьків трійко. Як первісток, я був «любимчиком». Напевно, це дитяче бажання залишатись у центрі уваги й постійно відчувати і отримувати любов і спонукало мене стати актором.

— У тебе дві освіти: медична й театральна. Яке навчання давалось важче?

— Логічним був мій вступ до Погребищенського медучилища (зараз коледж). Живучи за радянськими звичками, в суспільстві і в сім’ї все мало бути логічним – тож батьки наполягали на продовженні медичної династії. Але упродовж навчання я постійно пересвідчувався, що все має складатись так, як ти відчуваєш, – а відчував я себе тільки на сцені. Ось тому й обрав театральні підмостки: вивчився на актора, а далі підвищив рівень на режисерському факультеті Київського національного університету театру, кіно й телебаченням ім. Карпенко-Карого. Напевно, моя ментальність – «вічний студент», бо навчатись люблю. А режисерська освіта допомогла почути себе справжнього, опанувати психологію перевтілення, краще зрозуміти професію з середини.

автор фото — Єлизавета Гриценко

— Яка із зіграних ролей тобі ближче? 

— Хотілось би сказати – всі! Режисери завжди пропонували мені ролі «героїв-коханців», таких собі «солоденьких» чувачків, але із харизмою. Найяскравішою роллю у акторському портфоліо вважаю роль князя Льва Мишкіна – головного героя роману Федора Достоєвського «Ідіот». На вінницькій сцені його поставив і презентував заслужений діяч мистецтв України режисер Валерій Пацунов – філігранна робота: кожна репліка – інтелект, кожен рух – ретельно продуманий. Сам автор ототожнює Мишкіна із Ієшуа, який несе своє кохання по життю, мов Хрест на Голгофу. Приємно, але й дуже відповідально «бути Богом» (посміхається – Авт.). Загалом, люблю Достоєвського – це моя університетська юність, де грав Раскольнікова («Злочин і кара» — Авт.) і мої перші університетські спроби у режисурі.

— Є амплуа, яке ти ще не спробував?

— Важко сказати. Починав я з хореографії, потім актор, співак, режисер… Є досвід зйомок як актора кіно.  Можливо, ще не реалізував себе на естраді (цікавить жанр пародія)… Знаєте, мені подобається різноплановість, можу навіть побути конферансьє на весіллі. По факту, акторська діяльність дає мені задоволення і за це ще й гроші платять – ідеально!

— Доводилось грати жіночі ролі?

— Звісно, я ж актор. Щоправда, це були ролі у наших театральних «капусниках», де чоловіки, одягаючи перуки й костюми різних персонажів, пародіювали колег-жінок. Якось мене обрядили Мальвіною. Вийшла така брутальна дівчина із блакитним волоссям, цигаркою та у берцях – така собі «гаспажа» із присмаком садо-мазо і підлабузником Артемоном.

— Творчій людині не важко реалізувати себе у побуті?

— Я – щасливий: у мене кохана дружина і прекрасна донечка – 13-річна Анастасія. Я в неї «другий батько» 😉 та ми зріднилися і вона дуже близька мені своїм підлітковим бунтарським характером. Завдяки їй зберігаю вічну молодість всередині!

автор фото — Дмитро Томсон

— Які плани на майбутнє? Що бажаєш підкорити, чому навчитись, що зробити? Під час спілкування, помітила, що ти чимось схожий на Володимира Зеленського. Можливо,  варто спробувати себе у ролі Президента у продовженні серіалу «Слуга народу», є такі амбіції?

– А чом би й ні (посміхається – Авт.). З дитинства я вміло копіював оточення, тож, думаю, не гірше триматимусь у кадрі. До того ж існує «народна прикмета», що така роль може стати чудовою передвиборчою кампанією 🙂 Ніколи не пробував себе у політиці – відстав від загальних тенденцій у країні. Жартую. Хоча… На карантині захопився мистецтвом приготування коктейлів. Спробую хобі перевести у бізнес. А поки що бар «На кухні» у центрі міста — для коханої та друзів.  Загалом, найпростіше, що можна зробити аби відчувати себе щасливим – смакувати позитивні емоції.

Спілкувалась Наталія Журбенко

Еротична детективна комедія про побутове шахрайство «Бал негідників» у постановці вінницького режисера Григорія Сиротюка зібрала цієї суботи аншлаг у академічному муздрамтеатрі ім. М. Садовського. Любителі «чорного гумору» спокусились провокативним сюжетом автора п’єси – француза Люка Шомара — й отримали «бонус» у вигляді акторських імпровізацій.

«Розкішна, відшліфована режисером до найменшого руху, гра акторів – проживаєш із ними на сцені кожен діалог! Неперевершені пластичні мізансцени, море імпровізацій і океан емоцій вдячних глядачів. Понад дві години, які я прожила на одному диханні, на сцені панувала «розпуста в усій красі». За омріяні квадратні метри гендерний квартет головних героїв публічно скотився у тартарари. Всохли останні краплини моральності, згаснув ледь тліючий вуглик кохання, спалахнула ненависть і жага до вбивства… Як на мене, пародія на еротику вдалась акторам найкраще: закарбувався гротескно-спокусливий танок геїв і розкутість нав’язливих ручок Шанталь (героїня п’єси – авт.), яка при першій же нагоді лізла до чоловічих пасків», — поділилась своїми враженнями Інста-блогерка Олена Суходоєва.

За сюжетом, «Бал негідників» — цинічна демонстрація споконвічної проблеми «сусідських війн» у перерозподілі приватної власності. Головні герої – мілкі буржуа, однак, соціальна складова їх життя бідна й примітивна – поїсти, потрах…ся й збільшити ареал проживання. Жінки втратили жіночність й інстинкти материнства, а зманіпульовані ними чоловіки деградували до стану «домашніх іграшок». Спокуса отримати задурно те, що іншим коштувало капіталовкладень, змусила персонажей «зміркувати на двох» й на шляху до мети втратити власну гідність за аморальними вчинками.

Комічність п’єси — у сміхотворній компіляції автором смертних гріхів і підкреслено манерній трансформації їх талановитими вінницькими акторами:

Заслуженим артистом України Максимом Какарькіним (Етьєн),

акторкою Марією Левченко (Габріель),

Заслуженою акторкою України Жанною Андрусишеною (Шанталь),

актором Олександром Радьком (Бернар).

Спойлерити по сюжету далі не варто, бо вінницька постановка «Балу негідників» гарантовано не надокучить глядачеві. Незалежно від складу акторів, вона щоразу різна завдяки креативним спонтанним «родзинкам» і новим граням презентації людських пороків на сцені. Чого тільки варта репліка Габріель «коханому» чоловікові: «Коли тобі добре – мене це бісить» 😉

Відсутність маски на обличчі під час карантину – не порушення, а медична необхідність для визначеного МОЗ України кола осіб. Відповідні рекомендації мають індивідуальний характер і їх визначає сімейний лікар.

Таку відповідь на інформаційний запит ГО «СПІНОЗА» надали у директораті громадського здоров’я та профілактики захворюваності МОЗ України.

Отже, носіння маски протипоказане визначеному «Стандартами медичної допомоги «Коронавірусна хвороба (COVID-19)» колу осіб.

Ці стандарти «…затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 28.03.2020 № 722 (із змінами)… Для визначення наявних протипоказань до носіння маски у конкретному випадку необхідно звернутись до свого сімейного лікаря», — наголошує генеральний директор Директорату громадського здоров’я та профілактики захворюваності Ірина Руденко.

Посадовиця також звернула увагу на рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров’я із якими можна ознайомитись на офіційному сайті організації.

«Носіння медичних масок рекомендовано для наступних груп ризику, які схильні до тяжкого перебігу COVID-19 та летальних наслідків захворювання:

• осіб старше 60 років;

• осіб різного віку з супутніми захворюваннями, у т. ч. з хронічними респіраторними, серцево-судинними, онкологічними захворюваннями, ожирінням, послабленим імунітетом та сахарним діабетом», — цитує І. Руденко.

Чиновниця наголосила на необхідності стежити за тим, щоб маска підходила за розміром і достатньо щільно прилягала до обличчя, дозволяючи нормально дихати. А також підкреслила, що «одноразові маски не слід використовувати повторно, їх треба замінювати, коли вони стають вологими».

На жаль, посадовці, відповідальні за інформаційну політику у місті Вінниця та області, широко не інформували громадськість про наявні у людей медвідводи з приводу носіння маски.

Автор Наталія Журбенко

Держпродспоживслужба Вінниччини не в змозі захистити права споживача в разі укладення так званих «віртуальних» або публічних договорів. Йдеться про роботу інтернет-провайдерів, яких на ринку регіону працює понад 20-ть.

Таку відповідь було надано заступником начальника Держпродспоживслужби у Внницькій області Валерієм Сиченко на запит журналістів ГО «СПІНОЗА».

«…договір вважається погодженим та укладеним абонентом шляхом вчинення абонентом дій, що свідчить про згоду дотримуватись умов договору без підписання письмового примірника сторонами. Діями, що свідчать про згоду дотримуватись умов договору, загальних умов та згоду отримувати послуги, на встановлених операторами умовах, є підтвердження такої згоди в особистому кабінеті, та/або оплата абонентом замовлених послуг…», — інформує Валерій Сиченко.

Як правило, цей «публічний» договір розміщується на сайті компанії.

Моніторинг роботи інтернет-провайдерів показав, що із договорами споживача часто заздалегідь не знайомлять: не має роздрукованого примірника на офісі компанії,  не скидають лінк (посилання) на договір на електронну пошту.

Є й інші нюанси «віртуальної реальності»: договір не типовий, а «авторський», містить повтори й суперечності, звісно, усі умови прописані на користь провайдера, ви не можете ввести свої побажання у договір – фактично, він односторонній, що знову ж таки, порушує ваші права, інформація на сайті часто змінюється без попередження споживача. «Віртуальний договір» — це 100% ризик не отримати послуги і втратити гроші, бо ви можете і не дізнатись, що умови такого договору змінились – не кожен провайдер про це попереджає особисто. Більшість відповідає типово: «Треба було моніторити наш сайт».

Зміна умов договору нерідко погіршує матеріальний стан споживача. Адже, прорахувавши, наприклад, свій бюджет на рік, за таких умов не уникнути непередбачуваних перевитрат.

Довести, що провайдер вас ошукав, можуть контролюючі служби. Але на практиці виходить, що превентивних заходів вони не вживають — не перевіряють договори на предмет дотримання прав споживачів.

А коли вже «смажений півень клюнув», наші доблесні захисники споживачів зізнаються у своїй «імпотенції» у розслідуванні кіберзлочинів.

«…маєте право звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних, або оспорюваних прав чи інтересів», — рекомендує Валерій Сиченко.