Фармакологи виділили екстракти з комах, що лікують пухлини і віруси

Імуномодулятори з екстрактів комах «вбивають» хвороботворні бактерії, грибки, віруси, пухлини, підвищують імунітет, регенерують тканини, виводять токсини  і відновлюють клітини печінки. Результати експериментів і клінічні доводи вчені-медики із Державного університету медицини і фармації ім. Миколи Тестеміцану, що у Кишеневі (Республіка Молдова), представили у вінницькому виданні матеріалів всеукраїнської медичної конференції з клінічної фармакології.  

-Використання препаратів із екстрактами комах подекуди ще розцінюється як містика чи знахарство. А дарма. Комахи демонструють нам дива метаболізму, виробляючи велику кількість білку, ферментів, ліпідів, гормонів та інших біологічно активних речовин, що забезпечують перехід із однієї стадії розвитку в іншу (яйця, личинки, лялечки, доросла комаха), здатні боротись із інфекціями, виробляти імунітет, — інформують фахівці із Молдови.

На підставі отриманих даних, дослідники знаходять пояснення, чому дощові хробаки використовувались для лікування хвороби очей, настойка з мурах – при артритах, бронхітах, воші – для лікування гепатиту А, велика воскова міль – для лікування туберкульозу і чоловічого безпліддя.

Вчені запевняють: успіхи сучасної науки дозволяють відкрити таємниці біології, фізіології, біохімії та імунології комах, що надає невичерпні можливості використання у медицині, зокрема, у створенні протимікробних, противірусних, імунотропних, гепатопротекторних, цитопротекторних та інших препаратів.

Так антимікробні пептиди, виділені з комах, зокрема, нізин широко застосовують як консервант. Цекропіни пропонують використовувати для дезінфекції контактних лінз. На основі аллоферонів з личинок синтезували препарати для лікування герпетичних та папіломовірусних інфекцій. А виділення північноамереканських кліщів здатні уповільнювати ріст меланомі пухлин підшлункової залози, шкіри і навіть сприяти їх повному зникненню. Екстракт з личинок мух сприяє очищенню та загоєнню ран і застосовується у хірургічній практиці. А продукти бджільництва – вже давно довели свої профілактичні та лікувальні властивості при різноманітних захворюваннях. Метода отримала назву — апітерапія. 

Молдавські вчені також відзначили перспективність ентомологічних препаратів – імугептину і імупирину, що мають антиокседантну і імунотропну дію та рекомендують його як імуномодулятор.

Вітчизняні вчені знайшли спосіб «знищити» герпес

       Герпес можна «вбити». В поміч – імуномодулятори, психогігієна та утримання від безладних статевих зв’язків. Такі висновки українських медиків «Інституту дерматології та венерологіїї НАМН України» щодо вірусу, який лякає бридкими, сверблячими й пекучими везикулами на тілі і обличчі. Результати їх медичних досліджень представлені у журналі «Дерматологія та венерологія».

     — Важливо почати лікування якомога раніше, бажано в перші 2-3 дні після появи шкірних висипів, — рекомендують фахівці інституту.

       Під їх наглядом 30-ть пацієнтів від 26 до 57 років у стані герпесвірусу та імунодефіциту впродовж десяти днів приймали німецький препарат «Ацикловір» – хімічний аналог природного компонента ДНК. За словами дослідників, вірусний ДНК навіть не підозрював, що у його «стані» ворог, бо сприймав складові препарату, як «рідний» матеріал для синтезу. Але обман вартував йому «життя» на молекулярному рівні.

      А фахівці Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького випробували і довели ефективність гелю для зовнішнього застосування власного виробництва на 20 пацієнтах. Унікальний препарат з тилороном і ментолом, до складу якого додали ще й антимікробні консерванти ніпагін та ніпазол – для запобігання росту мікроорганізмів схвально оцінили піддослідні. Вони відзначили значне покращення вже на п’ятий день використання львівського препарату.

      Тож, якщо підійти до лікування комплексно – вірус таки можливо «вбити» на рівні ДНК. Аналізи крові у пролікованих пацієнтів це підтвердили.

       Результат обнадійливий? Так. Але із появою перших герпесовірусних виразок слід бути вкрай уважним до себе і свого організму. Як і кожен вірус, він мутує і «прокидається» він інфекції, стресу, ендокринних порушень, імунодефіциту чи недоброчесного статевого партнера. Навіть стоматологи, працюючи без рукавичок, подекуди підхоплюють вірус під нігті. Нестача вітамінів теж може спровокувати активність «приспаної болячки». І тоді наповнені рідиною бридкі жовтуваті пухирці з’являються у самих неочікуваних місцях: на обличчі, губах, шкірі голови, очах, геніталіях, анальному отворі та сідницях. Висипи можуть уразити поперекову ділянку й кінцівки. Усе це супроводжується біллю, лихоманкою і синдромом хронічної втоми, ураженням стравоходу чи інших органів, лімфатичної та нервової систем. Бррр… Неприємний стан…

      Звісно, за легкого перебігу захворювання, організм здатен сам побороти активну стадію. Але якщо йому «допомогти» — ви збудетесь огидних симптомів.

       Підсилювати імунітет дослідники радять вітамінами групи В: зокрема, В1 — міститься у висівках, яйцях, печінці, горіхах, бобових та… пиві, В6 — у рибі, м’ясі, цільнозернових та бананах, В12 – тільки у продуктах тваринного походження.

       До речі, є гіпотеза, що обравши «потужнішого» за ДНК партнера, ви можете позбутись надокучливої хвороби — його ДНК в процесі спільного життя «знищить» вірус. 

 

Вінницький чемпіон світу та Европи з шашок видав мемуари про дітей-вихованців

Книга «Спогади тренера» вінничанина, чемпіона світу та Европи, заслуженого майстра спорту з шашок серед спортсменів із обмеженими можливостями Дмитра Мариненко – цінна інформація про його вихованців. Тираж – 500 примірників розбирають і шашисти, і пересічні вінничани – цікаво ж прочитати про своїх знайомих. Інформацією, що не увійшла до книги, Дмитро Мариненко поділився із ГО «СПІНОЗА».

— Наприкінці липня місцеве видавництво «Твори» випустило Вашу книгу «Спогади тренера». Що Вас спонукало до її написання?

— Бажання увійти до історії вінницької шашкової школи (посміхається – авт.). Ідею для книги підказали мої учні – своїми перемогами у спорті, життєвими пригодами, нестандартними рішеннями. За 18 років мого тренерства у Вінниці чого тільки не траплялось! За відгуками читачів, мої оповідки вийшли потішними і виховними водночас. Буде цікаво прочитати і батькам, і тим, хто вже виріс із дитячого віку і має власну родину: я із 2002 року гартую вінницьких чемпіонів з шашок, до цього – працював тренером у Дніпропетровську (нині Дніпро – авт.). Серед моїх учнів — чемпіони світу та Европи Олена Коротка, Денис Шкатула, Олег Черняк, Іван Антоненко, Сергій Юрченко, Артем Іванов, Аліна Галяга.

— Чи була муза, яка Вам підказувала теми до книги?

Діти – кращі натхенники. Але якщо Ви шукаєте «жіночий слід» можу сказати, що є така жінка у моєму житті, але її особу я втаємничу.

— Як тренер Ви вперше заявили про себе у Дніпропетровську?

— Так. По завершенні навчання у 1982 році у вінницькому філіалі Київського торгівельно-економічному інституту, я отримав направлення до Дніпропетровська за спеціальністю економіст до Кіровського продторгу, згодом «піднявся» до головбуха. Шашки з 17 років стали моїм хобі і майстра спорту я отримав ще за СРСР. З 1991 року взявся за тренерську роботу і пишаюсь тим, що за цей час підготував чемпіонів світу, чемпіонів України та майстрів спорту і сам неодноразово ставав чемпіоном світу та Європи у інваспорті.

— Шашки – давній вид спорту. Чи має він шанс увійти до переліку олімпійських видів?

Придумали цю гру у Давньому Єгипті, як вид розваг. Шашкам понад 4000 років. В різних країнах свої нюанси у правилах гри. Якщо були б єдині стандарти, як у шахах, більше б країн брали б участь у чемпіонатах світу. А більша популярність спорту – більше шансів потрапити на Олімпіаду. І ще плюс за шашки – у цей час для нас не існує кордонів чи обмежень, бо можемо успішно змагатись онлайн.

— Тож як виховати чемпіона/чемпіонку?

Мій тренерський «рецепт» — здібності помножені на наполегливість із додаванням натхнення та віри у власні сили від класного тренера і успішної ігрової практики.

— Дівчатка більш здібні чи хлопці?

Таланти не залежать від гендеру, але вже впевнився — дівчатка у підлітковому періоді починають більше приділяти уваги зовнішньому вигляду, ніж спорту. Ще один момент помітив – у повній родині дитина більш завзято береться за досягнення у спорті. Шашки потребують виважених рішень, наполегливості і впевненості у своїх діях – ці якості більше притаманні дітям, де батьки благополучні і живуть разом. В них менше побутових проблем. Бо шашки – боротьба, де має бути результат, а зосередитись ефективно можливо, коли у родині підтримується відповідних психологічний комфорт. І ще – має бути мета. Тоді прийде успіх.

— Які з історій Вашого життя не увійшли до книги?

Повчальні. Вихованці кажуть, що книга читається легко. Хоч я і наставник, але не зануда (посміхається – авт.)… Щоправда, у інтерв’ю одним неприємним епізодом з життя, що не потрапив на сторінки, можу поділитись. На міжнародних змаганнях симпатична пані – дружина тренера – продавала книжки. Придбав собі. Приїхав додому, розгортаю і бачу, що книга «перевернута» і сторінки розташовані не в тому порядку: на початку читання – перша, а в кінці – остання. Прикро мені так стало: скориставшись довірливістю, мене ошукали, підсунувши брак ще й за добрячі гроші. Не знав, як мені бути. За рік знову зустрілися на змаганнях. Звісно, вони вибачились і дали нормальний екземпляр. А трохи згодом я дізнався, що та пані загинула в автокатастрофі… На мене такий збіг обставин справив враження як життєвий урок – не варто ображати людей обманом, бо все таємне колись викривається і ми не в змозі передбачити наслідки.

— А історія Вашого кохання у «Спогадах…» є?

Робота тренером не сприяє амурним походенькам – діти потребують індивідуального підходу і енергії. Постійні поїздки на змагання, консультації… Траплялось таке, що за цілий рік півроку не був вдома – близько 180 днів постійно в роз’їздах. Тому у тренерів, які самовіддано працюють, фактично особистого життя не має. По справжньому закохався вперше у дівчину Тетяну: присвячував їй вірші, постійно думав про неї, зрозумів, що насправді на білому світі любов існує – що це не вигадки. Можливо, саме їй я і присвятив всі свої життєві перемоги.

— У свої книзі Ви також згадуєте і батьків Ваших вихованців, але інформації про Вашу родину не має…

— Найбільший виховний вплив на мене мала бабуся Явдоха. Вона привчила мене любити рідну мову, поважати людей, шанувати українські традиції. Мамі – Марині Ахтимонівні – наразі 88 років і вона проживає у селі Рубань Немирівського району, де я і народився. Батько – Сергій Саввович – помер наступного дня після невдалої операції з видалення апендициту. Коли його не стало, я завершив навчання у 8-му класі…

— Знаю, Ваші вихованці не забували про Вас і влітку. Просились на індивідуальні заняття?

Звісно. Жодне віртуальне спілкування не замінить «живого». Влітку і зараз проводжу заняття у дворику біля свого будинку. На жаль, умови не найкращі, але не відмовляти ж дітям. Влаштовували змагання, підвищували майстерність, спілкувались, ділились враженнями. Я – інвалід з дитинства, але у 23-й школі, де я провожу заняття, чомусь пандуса досі не має, хоча законодавство передбачає пандуси у кожній школі. Я звик дбати про інших, допомагати, чим можу, бути добрим, чесним. Тому що який тренер – такі і вихованці. І річ не лише в мені. В житті все може статись. Хотілося б, щоб пандус був, бо до школи ходять і мами з колясками, і люди поважного віку – про них теж потрібно подбати. А взагалі є закон, що має виконуватись! Але про це у книзі я не писав…

— Дякую за щирість, інтелигентність і духовність. Нехай Вам доля дарує вдячних вихованців. 

Спілкувалась Наталія Журбенко 

«Виправляючи помилки минулого – ми еволюціонуємо», — очільник Спілки письменників Вінниччини Вадим Вітковський

Підполковник запасу Служби безпеки України Вадим Вітковський свого часу курував прес-групу. Він знає вартість іміджевих ризиків, ціну свободи слова і тонко відчуває співбесідника. Аналітичні навички і здібності нинішнього очільника Спілки письменників Вінниччини вирішила перевірити ГО «СПІНОЗА» в інтерв’ю, де Вітковський вперше публічно спробував виступити «пророком» майбутнього країни.

— Пане Вадиме, яким Ви, як людина із чималим життєвим і професійним досвідом, бачите найближчих п’ять років життя в Україні? Бо реальність – невтішна: щоріч зростають ціни і безробіття, у органах влади панує безлад, втрачається кадровий потенціал, масово порушуються права людини, резонансні кримінальні справи завершуються «пшиком»…

— Деякі «рецепти» слід шукати у нашому минулому – керманичі СРСР у патових ситуаціях мобілізовували всі наявні людські ресурси. Методи були жорстокі і нелюдські, але ефект проявлявся у стрімкому зростанні економіки. Певен, змінивши методи, але залишивши ідею – загальний добробут, можливо змінити негативні тенденції в нашій країні… Слід відпрацювати і зрозумілу інформаційну політику: преса постійно нав’язує нам образи ворогів – зовнішніх і внутрішніх. Включиш телевізор, а там тільки й мови хто і скільки вкрав. І від цього вже нервова система псується. Суцільний безлад. Навіщо спочатку дозволяти красти, а потім радісно на телекамеру звітувати про затримання «чергового» злодюжки? Де логіка? На мій погляд ефективніше вчасно «дати по рукам». Але як?  Адже наявна і кадрова проблема. Талановита молодь цінує свій час і хоче жити краще вже і тому на будь-яких посадах вишукує можливості заробити більше і одразу, незважаючи на моральні норми і установлені правила. До того ж на посади зараз призначають за принципом особистої відданості – мовляв, не святі горшки ліплять, а освіта, навички, здібності ні до чого – навчаються у процесі. Але ж фаховість у галузях, знання й дотримання законодавства, має цінуватись передусім. Тому, вважаю, найбільший український біль – відсутність любові до власної країни, бо країна не може забезпечити краще сьогодення, а лише обіцяє світле майбутнє… Прогресивні зміни можуть відбутись за умови виправлення помилок минулого, яких ми знову припускаємось, нехтуючи кадрами, і взаємному обміну досвідом та технологіями. Це еволюційний шлях.

— То хто ж нам наведе порядок у нашій країні, як не ми самі?

— Я вже навіть і не знаю… За 29-років Незалежної мільярди гривень втрачаються на митниці, не можуть навести порядку на ринку бурштину, цікаві тенденції і на будівельному ринку… Кошти, які могли б надходити до державної скарбниці, зникають у чиїхось кишенях…  Генеральному прокурору даються вказівки по розслідуванню резонансних вбивств журналістів, які не можуть довести до логічного завершення – покарання злочинців за усією вертикаллю – від замовника до виконавця…

— Як Ви розцінюєте події із 2014 року – міждержавні інформаційні війни із «сусідами», розпалювання внутрішньої міжнаціональної ворожнечі, адже зізнавшись, що за національністю ти росіянин чи у тебе рідня в Москві – ти автоматично отримував прізвисько «вата» чи «ватник» і міг потрапити під підозри СБУ за «зв’язок» із «агресором»? Це ж не лише виходить за рамки здорового глузду, а ще й підпадає під кримінальний злочин, що якраз і є юрисдикцією СБУ…   

— Це чиста дурня. В Україні всі люди, незалежно від віросповідання, національності, партійної належності, мають жити як рівні із вільними. Тоді буде гармонія і душевний затишок. Найлегше всі проблеми «списати» на ворогів – це старий «сценарій», який поки що масово спрацьовує на людей. І тому їх постійно «знаходять». Відповідати за свої вчинки важко, визнавати помилки прилюдно – ще важче. Але коли ми усвідомимо, що слід виправляти свої помилки і підтримувати одне одного – ми зможемо еволюціонувати. 

— Цим «грішила» преса, що офіційно зареєстрована, як засіб масової інформації. Хто нестиме відповідальність – журналісти, які писали подібні матеріали і вели пропаганду у масах, власники медіа-ресурсів, ті, хто давав команди публікувати подібні матеріали чи працівники спецслужби, які не виконували свої професійні обов’язки?

— Звісно, конкретний автор пасквілю, чи той самий «крикун» із натовпу. Свідомість – це, перш за все – людяність і соціальна відповідальність. Усвідомлюючи вплив і силу «четвертої влади», використовувати її з метою порушення прав людини – злочин. Я далекий від думки, що люди, які провокували такі настрої всередині країни не розуміли, для чого вони це роблять. Тим паче, якщо це власники засобі масової інформації.

— А як розцінювати «кричалки» про ху@ла?   

— Я не певен у здоров’ї тих людей, які публічно таке робили. Ні я, ні мої найближчі знайомі такого не чинили. Тож я не думаю, що такі дії можна кваліфікувати як втручання у справи іноземної держави (Посміхається – авт.). Швидше, це тема не СБУ, а медиків. На жаль, та широка свобода слова, яку нам надала демократія, для багатьох асоціюється із вседозволеністю: що хочуть – те пишуть, що хочуть – те показують.

— Як Ви бачите в перспективі державну інформаційну політику?

— Якщо людину змалечку не навчити любити свою родину, сусідів, однокласників, односельчан – в подальшому її цьому навчити буде складніше. Виховання забезпечує і соціум, зокрема, розвитком рідної мови, традицій, побутом, інфраструктурою, літературними доробками, героїчним історичним минулим. Я безпосередньо дотичний до формування державної інформаційної політики, але змушений констатувати, що її зараз не має. Не має відповідного нормативного документу – хто як хоче, так і пише. Але є напрацювання — на Вінниччині започатковано унікальний проект, що не має аналогів в Україні. Комунальна установа «Видавничий Дім «Моя Вінниччина» видає серію книг «Моя Вінниччина». Це історія міст, сіл, районів області. З 2013 року вже вийшло 60 томів. Ці книжки є в Америці, Ізраїлі, Росії. За тиражом буквально «полюють» і тому навіть перевидавали деякі томи. З 2016 року проект фінансується коштом держбюджету. І, уявіть, до цього часу жодна область не наслідує цей проект!  Щорічно з карти України зникає сотні сіл, а де їх історії? Плануємо провести презентацію проекту у Верховній Раді. Предмет гордості нашого краю те, що місто Вінниця тричі було столицею України. На цій та інших прикладах історичної правди і слід виховувати громадян України.

— На роботу пошуковців та істориків потрібні чималі кошти…

— Звісно, задурно жодна нормальна людина працювати не буде. Кожна праця повинна гідно оплачуватись. Це дороговартісна робота.

Спілкувалась Наталія Журбенко

Як окуповувати без зброї – інструкція у новому романі вінницького письменника Юрія Плясовиці

«Окупація простору або як я був окупантом» – нова книга вінницького письменника Юрія Плясовиці із елементами біографії, мемуарів, подорожей, еротичним присмаком карколомних пригод у ліжку – своїх і друзів. Він не перестає дивувати шанувальників таланту креативними есеями, уривки із яких друкує на своєму профілі у соцмережі Facebook. Хто на що витрачає час на карантині, а місцевий геній творчості за три місяці написав новий, вже 17-й за лаштунком, роман з трьох частин. 

   
Комі, Угорщина, Молдова – цей простір «окуповував» бувши молодим амбітним архітектором Юрій Плясовиця, допоки не переїхав на постійне місце проживання до Вінниці.  У Комі він зустрів Володимира Зеленського. Але не нашого молодого Президента України, а московита. Кацап увійшов у роман як противник тещиних пельменів і любитель орального сексу. Угорщина запам’яталась дощами, пристрасними і розкутими жінками та велосипедами. А Молдова заворожила терпкими винами і оповідками про лесбійські походеньки юнок – учениць педучилища.

-Смачно, естетично, зворушливо, конгеніально, — так коротко охарактеризував роман нового члена Спілки письменників Вінниччини її очільник Вадим Вітковський. – Редагую, відчуваючи творчий оргазм: ніби проживаю із автором його минуле – яскраве і багате на пригоди. У радянські часи книгу б заборонили за відвертість чи продавали б саміздатом з-під поли. А зараз вона претендує на бестселер і, певен, матиме комерційну цінність.

Обкладинка книги цнотлива порівняно із ілюстративним матеріалом. Бо вміст вражає розмаїттям талантів Плясовиці – архітектура жіночого тіла представлена у всій красі у авторських замальовках.  Колориту додають картини професійного вінницького художника, члена Спілки художників України Анатолія Шевченка

Планується, що цей роман-есей вийде друком вже восени, а Юрій Плясовиця не перестає зривати овації від епатажного історично-еротичного роману «Жіноча пастораль Нестора Махна»

-Колоритна історія, нетривіальний погляд на життя великого українця. «З’їв» за два дні у відпустці третину книги і від читання мене зміг відволікти лише мій 13-річний син. Сподобався Махно. Багато для себе почерпнув цікавого. Найщиріші вітання автору, — відгукнувся на роман вінничанина відомий український журналіст Роман Сущенко

Ще не охолола клавіатура ноутбуку від «Окупації простору…», а Юрій Плясовиця вже взявся за іронічні опуси з історії Вінниці та есе про відомих містян. Звісно, у притаманному автору гумористично-еротичному жанрі. Подейкують, що декілька відомих у місті особистостей зголосились навіть заплатити автору, щоб їх сексуальні походеньки потрапили на сторінки нового твору із робочою назвою «Ave Вінниця».

Посмакуємо? 😉

Спілкувалась Наталія Журбенко

«Екзорцизм» по-вінницьки або як перестати віддавати гроші «відьмам»

У Вінниці практикує відьма. Так вона говорить про себе тим, у кого бере гроші за сеанси привороту й ворожіння. Здоровий глузд і від 500 гривень за «сеанс» втрачають ті її клієнти, які у 21-столітті не вірять у ІТ-технології, обмін інформацією, досягнення науки та медицини і, звісно, у потужність мережевого маркетингу.

Фото жінки, яка, на думку Андрія видає себе за «відьму»

-Відьма має на ім’я Крістіна Гнатюк. Вона приймає клієнтів, здебільшого, це молоді дівчата, у напівпідвальному приміщенні, розташованому по вулиці Київська, 4, біля центрального автовокзалу. Раніше вона працювала кондукторкою у вінницькому тролейбусі, але їй ніби щось таке потойбічне наснилося і «відкрилися сили» на ворожіння. Вона відкрито заявляє, що працює із «чорними силами». У цю «брєдятіну» вірять люди, які опинились у складних життєвих обставинах. За сеанс їй платять від 500 гривень. Під час сеансу Крістіна змушує дівчат оголяти груди і вчиняє із ними якісь незрозумілі свідомим людям дії. Можливо, вона все то знімає на відео і потім продає як порно збоченцям – не знаю… В цьому нехай розбираються правоохоронні органи і медики, бо, вважаю, що Крістіна і її спільники соціально небезпечні, якщо заробляють у такий злочинний спосіб, -розповідає переселенець, який назвався Андрієм.

За словами Андрія і його знайомого Анатолія, Крістіна діє у складі організованої злочинної групи: чоловік В’ячеслав допомагає «вирішувати проблеми» із тими, хто відмовляється платити за сеанс чи має наміри заявити правоохоронцям про шахрайську схему. Ще одна спільниця – наймана актриса — грає вдячну клієнтку, якій Крістіна допомогла із вирішенням життєвої проблеми. Група розуміється на ІТ-технологіях і розміщує оголошення про свої послуги в мережі Інтернет, рідше – у газетах. Напевно, працює і «сарафанне радіо». В промоціях йдеться про послуги з магії: привороту коханого/коханої, вигнання «духів», зцілення від поганих звичок, накладення закляття, гадання на майбутнє.

Шарлатанські методи впливу на людину, що їх практикує Крістіна, обурюють Андрія і не лише його. Мовляв, наявної інформації про незаконну діяльність «відьми» та її хворобливі послуги – достатньо, щоб порушити кримінальне провадження за шахрайство. А саму Крістіну слід направити на лікування до психологів чи психіатрів та допомогти їй із соціалізацією, бо жінка заробляє на своїй «маячні», «втюхуючи» її іншим за гроші. Можливо, Крістіна знайшла б себе у перукарському мистецтві чи стала б відомою, як фермерка… Бо допоки суспільство буде байдуже споглядати, як молода жінка котиться у прірву злочинності – це і наш суспільний злочин та наша спільна відповідальність…  

Спілкувалась Наталія Журбенко

 

Як «спінозівець» масаж опановує

Валерій Юр – реабілітолог-початківець. Йому за 40-ок і за цей час він опанував професії водія і танцюриста. Знається на хіджамі, але тестує на собі аплікатор Кузнєцова. Нещодавно він став членом громадської організації «СПІНОЗА» тож деякими подробицями біографії поділився у інтерв’ю:

— Років п’ятнадцять тому захопився масажем, а у 2011-му закінчив спеціалізовані курси у Вінниці при Будинку побуту «Ювілейний». Не надали мені там фундаментальні знання – швидше, як кажуть, потрібну «корочку»: ні термінології, ні практики. Надолужувати теорію тепер доводиться у одному із вузів Житомиру. Але на той час ця «корочка» дала мені можливість побувати за кордоном, зокрема, у Китаї і вивчити особливості східних практик масажу.

— Зараз ти практикуєш у Вінниці — успішно, багато клієнтів?

— Трошки є. Але витрати на оренду приміщення для мене наразі завеликі.

— Чим можеш здивувати вінницьких поціновувачів масажних практик?

— Комерційна таємниця (посміхається). Оскільки, щоб отримати свій життєвий і практичний досвід, довелось чимало навчатись і витрачати як моральних так і матеріальних ресурсів. Можливо, з часом, відкрию свої курси і передаватиму знання. Зараз можу сказати одне: я «знайшов себе» у роботі із тілом. Мені подобається вишукувати проблемні зони, адже наше тіло теж вміє «говорити».

— Ти вступив до вузу у середньому віці, наскільки тобі комфортно навчатись у групі, адже переважна більшість студентів – молодь?

— Я почуваю себе на років тридцять, тому, напевно, мене сприймають — не відчував, що мене тролять чи ігнорують. Сприймають рівноцінно.

Спілкувалась Наталія Журбенко

 

Темна сторона здорового способу життя

Думаєте, ведете здоровий спосіб життя? Вважаєте, ваші звички харчування корисні? А ви певні? Тренування можуть бути небезпечними, а від кави не завжди варто відмовлятись. Що «розкажуть» про вас аналізи і референсні значення на лабораторних бланках можуть відрізнятися від норм. Тим, хто «захворів» на здоровий спосіб життя — читати обов’язково!

Приємного читання за вказаним посиланням.