Вінницький міський суд вибачається за «кадровий добір»

Людський фактор призвів до розміщення дезінформації на офіційному сайті Вінницького міського суду Вінницької області. По одній із справ працівник суду вніс неправдиві дані щодо вступу ухвали у законну силу, хоча справа розглядалась в апеляції.

Офіційні вибачення надійшли до редакції від керівника апарату суду Олександра Цибко.

«Щодо інформації на caйті Вінницького міського суду Вінницької області про набрання законної сили ухвали від 16.11.2021 по справі N….., слід зазначити, що із метою встановлення об’єктивної дійсності по вказаному факту було відібрано пояснення у відповідального за внесення відомостей до обліково-статистичних карток працівника відділу виконання та документального забезпечення. Як вбачається із пояснень, при заповненні обліково-статистичної звітності по вказаній справі було допущено технічну помилку…», – інформує О. Цибко.

Звісно, технічну помилку, як запевнив керівник апарату, виправлено, але… постраждала не лише репутація суду, але й конкретна людина від репутаційних ризиків, які спричинила «технічна помилка». Як їх компенсувати?

«Із відповідальним працівником (суду – авт.) проведено роз’яснювальну роботу з метою недопущення вказаної помилки у майбутньому…Інформація, зазначена у Вашій скарзі, взята до уваги з метою поліпшення подальших умов роботи суду та недопущення порушень в роботі працівників апарату суду», – констатує О. Цибко.

Схвально. Бо на конкретному прикладі продемонстровано наявну у Вінницькому міському суді Вінницької області проблему якості кадрового забезпечення і відношення до справ клієнтів суду – подекуди, формальне й упереджене.

О. Цибко також наголосив, що наразі окремі функціональні можливості сайту можуть працювати в обмеженому режимі і до теперішнього часу. Тому споживачам послуг суду варто проявляти ініціативу і цікавитись станом розгляду справ як за телефонами установи, так і іншими засобами зв’язку.

А у армії – червона риба, оливки й шоколад…

Незабаром – весняний призов. Юнаки та юнки готуються до лав ЗСУ аби навчитись боронити країну. Про власний досвід особливостей військової служби, психічну стійкість, перемоги і поразки розповіла «старожил» із 27-річною вислугою – старлей, вінничанка Марина Прищепа (Гейко).

– Марино, розкажи про свої «життєві університети»…

– 19-ти річною влаштувалась на військову службу. У вінницькому педвузі заочно здобула першу вищу освіту вчителя початкових класів. Після 20-ти років вислуги, під час декрету, вирішила стати психологом і за два роки отримала диплом у Вінниці. Тримісячні курси підготовки офіцерів – і я вже не прапорщик, а офіцер. На пенсію пішла вже «ветераном» із 27-річною вислугою і званням старшого лейтенанта ЗСУ.

– Чому обрала психологію?

– Пізнавала цей напрямок поступово, навіть придбала колись популярні курси «Ешко». Цікаво, що там у людях в голові. Й особисті життєві моменти теж у мене були. Знаю, спочатку варто розібратись зі своїми «тараканами», а потім лікувати людей. Тому після розлучення вступила у вуз післядипломної освіти на другу спеціальність.

– Що запам’яталось із навчальної програми?

– Математичні методи у психології. Вважала, що це суто гуманітарний напрямок. Однак, як з’ясувалось, опитувальники Айзенка, Спілбергера-Ханіна – й до сьогодні використовують за затвердженим у Міноборони переліком діагностичних методик аби класифікувати психотип, рівень тривожності. Щоб опрацювати ці опитувальники, потрібні підрахунки.

– За час служби, що ти вважаєш найбільшим «фартом»?

– Становлення, як офіцера. Офіцерську посаду психолога мені пропонували у Нікополі, Миколаєві. Звісно, я бажала залишитись у Вінниці, але шанс був – один із 100. І він спрацював! За два дні до присвоєння офіцерського звання, мене призначили у Вінницю. Це було нереально, але з того моменту я усвідомила – у житті завжди є шанс!

– Чи часто доводилось діагностувати постравматичний синдром у колег по службі?

– Я працювала з усіма категоріями військовослужбовців: і строковою службою, і льотного складу, і тими, хто повернувся із зони бойових дій. Постравматичний синдром – клінічний діагноз, його не так часто ставлять у нас в армії, оскільки стресостійкість – одна із головних характеристик військових.

– Психологія строковиків і контрактників суттєво різниться?

– Все індивідуально. Період адаптації може тривати від трьох до восьми місяців. Багато залежить від особистісних якостей – екстраверт, інтроверт, темперамент,  попередній досвід психотравм, попередні умови проживання, виховання. Багато питань до призовних комісій – вже призваних ми списували із грижами, операційними втручаннями – чому діти потрапляють в армію із такими захворюваннями?

– Можливо, з міркувань, що в армії підлікують державним коштом?

– Навряд (Посміхається – авт). Але були такі хлопці, що і зуби собі ставили, і носові перетинки рівняли під час служби у ЗСУ. Як правило, хлопці із сіл, де не було доступу до комп’ютера, до Інтернет-мережі більш закриті, відчужені й адаптуються повільніше ніж міські, які і за кордоном побували, а деякі вже й власними сім’ями встигли обжитись. Це щодо строковиків, а контрактники – частіше вони більш свідомі, бо розуміють куди йдуть і що отримують під час служби.

– Преса гучно писала про історію офіцерки, яка подала до суду на командира за сексуальні домагання. Чи не звертались до тебе жінки-військові із такими проблемами? Чи не помічала ти, що військовослужбовці-чоловіки ставляться до колежанок із підвищеним гендерним інтересом, ніж це передбачають статутні відносини?

– Перше моє місце проходження служби – військова частина під Вороновицею на Вінниччині. На добу нас закривали у бункер і ми виходили на вулицю лише на сніданок, обід та вечерю. Жодних проявів сексуального насильства особисто я не відчувала. А зараз у армії 2/3 жінок – наша структура дуже ожіночнилась. Тож думаю, боятись слід чоловікам (Посміхається – авт.). Направду, військовослужбовці – керовані і ними легко управляти, бо все врегульовано наказами й Статутом. І якби такі випадки направду траплялись – на це б не могли просто закрити очі, надто багато тих «очей». Хоча…

– Депресивні стани, нагнітання ситуації щодо військової агресії, створення моделі внутрішнього-зовнішнього ворога – це все психологічні маніпуляції. І психологи відзначають, що ця інформаційна тенденція цілеспрямовано культивується вже 8 років поспіль. Які наслідки можуть настати для суспільства?

– Людиною, яка відчуває страх, легше керувати. Я часто пояснюю ці моменти на зустрічах. Наводжу приклад – аби не наполохати коня, йому вдягають «шори» на очі і він бачить лише дорогу поперед себе. А коли зняти упряж, кінь вільно гулятиме луками й насолоджуватись життям. Тож коли людина у стресі, а нас свідомо тримають у стресі, аналізувати й систематизувати інформацію складно. Психіка людини займається тим, аби вижити.

– Чому ЗСУ, що мають у своєму складі відповідних фахівців, не вживають заходів для відновлення психічного здоров’я населення? Адже армія має більше потужностей, можливостей й арсеналу аби захистити цивільних, в тому числі й від психологічного насильства, що шириться нашою країною? Чим далі – тим страшніше: із якою метою це робиться?

– В армії поступово відбувалось скорочення, яке називалося реорганізацією – ліквідувались посади солдатів, сержантів, офіцерів. Рівень фінансового забезпечення, вимоги до діючих військових, престиж військової служби значно знизився у порівнянні з іншими професіями і спеціальностями. Ще коли я «носила погони прапорщика», ми зустрічались із населенням, пропагували військову службу, роз’яснювали різницю між строковиками й контрактниками. З того часу багато чого змінилося. Звільнилась я у грудні 2021 року…

– Тож які методи застосовують військові психологи задля виходу/виводу із депресивного стану?

– Коли ти не можеш вплинути на ситуацію – переключайся на те, на що можеш вплинути: власна безпека, повноцінне харчування, відпочинок. Бери відповідальність на себе за те, за що можеш відповідати. Наприклад, я можу вплинути на безпеку власної родини, задоволення власних потреб, своє здоров’я. Стабільний психічний стан завжди дозволяє реально оцінити ситуацію.

– Чому хлопці «косять» від служби?

– Система строкової служби безнадійно застаріла. Розглядається заміна строкової служби 4-х місячною посиленою військовою підготовкою. Думаю, за сучасних економічних реалій так буде ефективніше.

– Які дивіденди дає армія?

– Звання, стабільне грошове забезпечення, форма, гарантоване й непогане пенсійне забезпечення. Але є те, що, звісно, змінює психіку людини назавжди – участь у бойових діях.

– Які методи застосовували?

– Декомпресійні заходи, психоедукація (психологічна просвіта), психологічний супровід, підтримка, консультування.

– Траплялось, коли командири давали тобі незаконні накази? Підкорялась чи шукала обхідні маневри?

– Відверто злочинних наказів мені не давали. Коли я була незгодна, не йшла сліпо виконувати. В армії міцна ієрархічна ланка і є із ким порадитись. Всі помиляються, коли обізнаності в тих чи інших питаннях не вистачає.

– Пенсію вже оформила? Адаптувалась до цивільного життя?

– Пенсії трошки більше 11 тис грн «набігло»… Напочатку хотілось виспатись і нічого не робити. Зараз важко психологічно. В армії стан постійної тривожності. Тим паче зараз. І мій організм довго шукав, за що потривожитись у цивільному житті. Я казала собі: «Так, стоп. Будуємо короткострокові плани. А коли буде більше ресурсу – тоді довгострокові». Намагалась знайти те, що мені допомагає – хобі, спілкування з дитиною, колегами, навчання, серіали і т.ін.

– Зараз налаштована на приватну практику чи пошук себе і релаксацію?

– У програми адаптації військовослужбовців від центру зайнятості не включалась. Займаюся приватною практикою, допомагаю у консультуванні організації «Мольфар». Віддаю борг і своєму сину, бо довгий час його не було зі мною.

– Науковою діяльністю ти не займалась?

– Ні, я практик: консультую індивідуально, а хотілося б спробувати групову роботу. Не думаю, що у центрі зайнятості мені запропонують таку роботу за достойні гроші.

– Що порадиш строковикам, які прийдуть в армію із весняним призовом?

– Умови служби зараз хороші. Харчують по каталогу, можна обрати собі, що їсти. Навіть червона риба у меню, оливки й шоколад обов’язково. Головне, «в’їхати» у систему і вірити в себе, армію, свої сили й можливості.

– Дякую за інтерв’ю.

Спілкувалась Наталія Журбенко

P.S. Інтерв’ю підготовлено в умовах підписаного Президентом України Указу “Про введення воєнного стану в Україні”.

 

 

 

 

 

 

 

 

Начальник Вінницького райуправління поліції заборонив слідчим проводити розслідування

Вінницькі слідчі – відсьогодні бездіяльні завдяки вказівці начальника Вінницького райуправління поліції Віталія Курчика. Як повідомило джерело у слідстві, розслідування кримінальних проваджень припинено на невизначений термін.

Ситуація така, що розслідування зараз не проводимо. Коли робота у цьому напрямку відновиться – не знаю… Ніби-то зараз якась війна, а я – невиспана, бо після чергування…, – повідомило інформаційне джерело у слідчому відділі.

Ситуація виглядає доволі дивно, бо тоді під питанням цільове витрачання коштів платників податків: не працює слідство – за що платити слідчим поліції й іншим посадовим особам, задіяним у проведенні слідчих дій? За імітацію бурхливої діяльності?

 

Кого мав на увазі Почесний громадянин Вінниці?

Понад 25 років на службі в органах місцевого самоврядування і звинувачення колег у некомпетентності – почесний громадянин міста Вінниці Роман Аксельрод закликає почитати його дисертацію.

“Сучасні кризові явища у політиці, економіці, культурі, соціальній сфері є, в тому числі, і результатом політичної некомпетентності, непрофесіоналізму, що суттєво впливає на успішність і темп суспільних перетворень”, – констатує автор дисертації “Компетентність, як ціннісна складова політичної культури владної еліти України” кандидат політичних наук Роман Аксельрод.

Вінничанин взявся за дослідження компетентності владної еліти України ще у 2015 році. На його переконання, об’єктивними вимогами, що висуваються до владної еліти України є налагодження політичного діалогу із громадськістю, знаходження компромісу та порозуміння.

Він наголошує, що складовими професійної діяльності владної еліти має бути почуття відповідальності, обов’язку, совісті, чесності і патріотизму.

Мірилом компетентності влади, на думку Р. Аксельрода, є реагування на потреби громадян. “… за неувагу до потреб громадян у поєднанні зі низьким професіоналізм представники владної еліти повинні відповідати своєю посадою”, – підсумовує 65-річний вінничанин.

Враховуючи, що на роботі в органах місцевого самоврядування Роман Борисович понад чверть віку, його «піддослідними» стали його ж колеги. Кого ж конкретно мав на увазі, називаючи “некомпетентними”, почесний громадянин Вінниці: владу до 2014 року чи після?

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педуніверситету ім. М.П. Драгоманова МОН України, де на кафедрі політичних наук і було виконано роботу. Науковим керівником та офіційним опонентом стали місцеві вінницькі політологи.

Що робити, коли адвокат халтурщик – роз’яснює вінницький центр БВПД

Адвокат «роздає» вашу із ним приватну переписку «направо й наліво», недбало готує процесуальні документи, при вас хамить суддям у суді чи взагалі відверто «грає» на стороні відповідача. Що робити?

У Вінницькому місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги роз’яснюють – звертайтесь до Ради адвокатів Вінницької області.

«Підставою заміни (притягнення до відповідальності – авт.) адвоката… є неналежне виконання своїх зобов’язань за умовами договору… Можливе порушення адвокатом адвокатської таємниці є підставою для подання до комісії з оцінювання якості, повноти та своєчасності адвокатської допомоги при Раді адвокатів Вінницької області (далі – Комісія)», – інформує в.о. директора Олександр Левицький.

До речі, Рада адвокатів Вінницької області (розташована за адресою м. Вінниця, вул. Соборна 53 – авт.) видає свідоцтва на право здійснення адвокатської діяльності тож має право як позбавити адвоката цього права, так і сприяти притягненню його до дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності.

Розпіарена вінницька адвокатка – направду шахрайка?

За фактом “діяльності” вінницької адвокатки порушено кримінальне провадження.

Про це повідомило джерело у прокуратурі.

Відомо, що «спритна панянка» має відношення до махінацій із землею та нерухомістю. За допомогою зв’язків у журналістських колах хитромудра юристка отримувала інформацію про заможних осіб і пропонувала їм свої послуги з юридичного супроводу.

В подальшому, завідомо знаючи про вчинення незаконних дій, використовуючи персональні дані клієнтів, “адвокатка” здійснювала правочини всупереч їх інтересам та без відома.

Слідство триває.

Соцпрацівники у Вінниці змушують немічних переписувати на них квартири – інформатор

У Вінниці деякі працівники соціальних служб примушують одиноких та немічних людей переписувати на них житло. Посадовці вимагають «додаткового стимулу» для виконання своїх службових обов’язків, а коли підопічний йде на поступки – його життєва ситуація штучно погіршується.

Про це повідомила інформаторка Тетяна (ім’я змінено з міркувань безпеки – авт.) додавши, що ця «схема» працює вже давно й поки що успішно.

«Сама нещодавно зламала ключицю і потребую сторонньої допомоги. Але, звернувшись за підтримкою до соцслужб, дізналась, що на таку допомогу розраховувати не можу – у мене є рідня, яка має про мене турбуватись. Знаю, що таку допомогу отримують люди одинокі та немічні, однак, недовго – допоки не перепишуть своє житло на соцпрацівника. Схема працює давно і вже перевірена», – розповіла Тетяна.

На жаль, в умовах економічної кризи та триваючого конфлікту на Сході країни, правові й етичні норми нівелюються і меркантильні інтереси переважають загальнолюдські і соціальні. Інформаторка Тетяна додала, що отримавши відмову у підтримці соцзахисту у скрутний для неї час, відчула розчарування й пригнічення від власної незахищеності й нехтування нею з боку державних інституцій.

«Син не заробітках за кордоном – у Вінниці не знайшов можливості чесного й достойного доходу, невістка доглядає онука, що має суттєві порушення здоров’я. Сподіваюсь на підтримку сусідів та друзів – думаю, впораюсь і відновлюсь після травми. А ось тим, хто не має такої підтримки – співчуваю щиро. Їх швидко «облапошать» спритні й нечесні держслужбовці», – переконана Тетяна.

Скільки таких одиноких і, фактично, беззахисних – добре знає місцева влада. На думку Тетяни, самоврядцям варто переглянути механізм добору піклувальників за одинаками, зваживши на їх власне матеріальне становище та морально-етичну частину роботи.

Вінницькі мікробіологи здатні обробити за день понад 2000 зразків на Covid-19

Фахівці ДУ “Вінницький обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров’я України” http://cgz.vn.ua/ (раніше санстанція-авт.) – вітчизняні «рекордсмени» з тестування на Covid-19. Найрезультативніший день минулого року – 2800 тестів. Це один із найвищих показників по Україні на сьогодні.

Подробицями поділився заввідділом епіднагляду та профілактики інфекційних захворювань Степан Томин.

        – Лабораторія особливо небезпечних інфекцій отримала “нове життя” завдяки реалізованому у 2011 році українсько-американському проекту зі зниження біологічної загрози. Тепер тут дiють найсуворiшi вимоги вiдповiдно до міжнародних стандартiв: окремий вхід iз персональним кодом для персоналу, магнітні ключі в кабінети, маски, спецкостюми, рукавички, зразки лаборанти віддають через спецiальнi передавальні вікна. Це не примха, а питання життя і смерті: люди працюють зі смертельними вірусами і безпечність може дорого обійтися. Біоматеріал знезаражується у спеціальному автоклаві і передається для утилізації. Щорічно лабораторія проходить аудит та пiдтверджуе сертифікат акредитації.


Окрім ПЛР-досліджень лабораторія проводить низку серологічних аналізів. Весь процес відбувається під відеоспостереженням, виключаючи будь-яку фальсифікацію.

– Завдяки цим суворим заходам, навіть у гострий період, вдалося зберегти здоров’я персоналу. Деякі колеги, на жаль, не уникли зараження короновірусом, але ці випадки — побутові і жодним чином не пов’язані iз роботою, – констатує Степан Томин. – До речі, після вакцинації проти короновірусу в квітні-липні 2021 року, ніхто з наших співробітників не захворів. На сьогоднішній день усіма співробітниками пройдено вакцинацію.

У березні-квітні 2020 року доводилось працювати до 24 годин на добу.

– Ми почали iз 200 тестів на день і більше обробити було вкрай проблематично – близько десятка лаборантів «вручну» не справлялися з навантаженням. Добре, що нашому керівництву вдалося в терміновому порядку придбати потрібне обладнання – і тоді ми вийшли на «рекордний» для України показник — близько 2800 тестів на добу, – зазначила завідуюча мікробіологічною лабораторією Людмила Скорун.

– Потребу охорони здоров’я Вінницької області ми задовольнили. Якість і оперативність — гарантуємо: наші результати відразу вносяться в загальну систему обміну інформацією по Covid – 19, а для осіб, які бажають виїхати за кордон – з перекладом на англійську мову. Така послуга платна. Також, періодично ми направляємо позитивні результати до столичної лабораторії, аби визначити штам, який поширений на сьогоднішній день. Поки що «гуляє Дельта», але, думаю, після новорічної міграції в Україну зайде «Омікрон», – інформує С. Томин.

До речi, ПЛР-тестуватися просто: за три години «до» – не їсти, не використовувати краплі для носа і аерозолі для горла, не пити рідини. Решта навчений персонал зробить сам – забір слизу з носа і горла проводять спритно й охайно.

За словами С. Томина, сертифікат Вінницького Центру МОЗ України приймають всі країни світу: у двох Q-кодах зашифрована вся необхідна інформація — персональні дані тестованого та ідентифікація Центру. Вартість послуги досить низька порівняно з приватними лабораторіями -660 гривень, а результат можна отримати вже через пару годин. Це одна з найбільш “оперативних” лабораторій регіону. Якщо мова йде про отримання тесту на антиген – такі, як правило, вимагають після повернення з-за кордону, результат доступний вже за 20 хвилин. Подейкують, що багато вінницьких приватних лабораторій віддають «свої» тести на Малиновського 11 і, не напружуючись продають їх своїм клієнтам, але вже дорожче.

Працівники лабораторії ж трудяться «за зарплату і стаж»: надбавки строго врегульовані законодавством і статус «державної» установи не дозволяє розгорнути комерцію.

До речі, громадянам України при в’їзді в Україну необхідно встановити і активувати програму «Вдома» і почати самоізоляцію через 72 години після в’їзду. За цей час у вас є можливість пройти ПЛР-тестування або зробити експрес-тест на антиген за 360 грн в лабораторії Вінницького Центру. У разі негативного результату самоізоляція не застосовується. Якщо тест позитивний – самоізоляція на 10 днів.

Суддя Вінницького міського суду “зложиває працеголізмом”

У Вінницькому міському суді Вінницької області – резонансна подія: суддя проголосила Ухвалу у «рядовій» адмінсправі надурочно. Нащо ж суддя порушила, насамперед, свої трудові права та права учасників процесу. Та чи стане її “зловживання працеголізмом” прикладом для наслідування колегами?

Прокоментувала подію голова Вінницького міського суду Вінницької області Ганна Гайду.

«…порушені у Вашому зверненні питання виходять за межі повноважень голови суду», – відповіла пані Гайду.

Водночас, очільниця суду звернула увагу на рішення Ради суддів України №54 від 25.11.2021 року «Про особливості обліку робочого часу суддів».

У рішенні йдеться про винятки, коли судді можуть вершити правосуддя у вихідні, святкові та неробочі дні, а також у надурочний час. До таких відносяться «…виконання невідкладних або непередбачуваних завдань…». Такими є виконання окремих вимог Кримінального процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України.

Загалом, судді мають працювати 40 годин на робочий тиждень. Організувати свій час мають так, аби справи розглядались у розумні строки. «Непередбачувані завдання» держава оплачує на загальних підставах, вважаючи цілком достатнім фінансування оплати праці суддям. Тобто, понаднормова праця судді – його власне побажання. Прояви такої «активності» фіксуються.

«Облік робочого часу судді у робочі дні здійснюється відповідальною особою суду», – йдеться у вищезазначеному рішенні Ради суддів України.

Але у відповіді керівниці суду Г. Гайду не має інформації, хто виконує таку роботу у Вінницькому міському суді Вінницької області. Як і не має чіткої відповіді чи етично проголошувати Ухвалу далеко за 18.00, нехтуючи власним часом учасників процесу й інших працівників суду.

«Звернути уваги суддів, що відповідно до частини сьомої статті 56 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суддя серед іншого зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів…», – радить Рада суддів України своїм колегам.

Проте, на практиці для окремих працівників Вінницького міського суду, «високі стандарти поведінки» наразі тільки декларація. Baсk to USSR, де віншували за «вал», а не за якість, схвалювали самопожертву, а не здоровий егоїзм, культивували авторитаризм, а не дотримання прав людини?

Вінницький актор – в ролі Президента

автор фото – Дмитро Томсон

Вінницький актор місцевого академічного муздрамтеатру ім. М.К. Садовського, заслужений артист України Максим Какарькін – у ролі Президента і паралельно працює барменом у центрі міста.  Що з цього фантазія і чим пан Максим живе насправді? Подробиці у інтерв’ю:

– Мої батьки – пара медиків: батько – Олександр Якович – хірург вищої категорії, доцент кафедри онкології, променевої діагностики та променевої терапії ВНМУ ім. М.І. Пирогова, мама – Людмила Ігорівна, терапевт, педагог викладач у Погребищенському медичному коледжі. Зійшлись батьки на ґрунті мистецтва – познайомились, відвідуючи танцювальний ансамбль при медуніверситеті. Логічним продовженням їх історії кохання став я, успадкувавши відчуття ритму й пластичність. Згодом у родині з’явились дві сестрички – нас у батьків трійко. Як первісток, я був «любимчиком». Напевно, це дитяче бажання залишатись у центрі уваги й постійно відчувати і отримувати любов і спонукало мене стати актором.

– У тебе дві освіти: медична й театральна. Яке навчання давалось важче?

– Логічним був мій вступ до Погребищенського медучилища (зараз коледж). Живучи за радянськими звичками, в суспільстві і в сім’ї все мало бути логічним – тож батьки наполягали на продовженні медичної династії. Але упродовж навчання я постійно пересвідчувався, що все має складатись так, як ти відчуваєш, – а відчував я себе тільки на сцені. Ось тому й обрав театральні підмостки: вивчився на актора, а далі підвищив рівень на режисерському факультеті Київського національного університету театру, кіно й телебаченням ім. Карпенко-Карого. Напевно, моя ментальність – «вічний студент», бо навчатись люблю. А режисерська освіта допомогла почути себе справжнього, опанувати психологію перевтілення, краще зрозуміти професію з середини.

автор фото – Єлизавета Гриценко

– Яка із зіграних ролей тобі ближче? 

– Хотілось би сказати – всі! Режисери завжди пропонували мені ролі «героїв-коханців», таких собі «солоденьких» чувачків, але із харизмою. Найяскравішою роллю у акторському портфоліо вважаю роль князя Льва Мишкіна – головного героя роману Федора Достоєвського «Ідіот». На вінницькій сцені його поставив і презентував заслужений діяч мистецтв України режисер Валерій Пацунов – філігранна робота: кожна репліка – інтелект, кожен рух – ретельно продуманий. Сам автор ототожнює Мишкіна із Ієшуа, який несе своє кохання по життю, мов Хрест на Голгофу. Приємно, але й дуже відповідально “бути Богом” (посміхається – Авт.). Загалом, люблю Достоєвського – це моя університетська юність, де грав Раскольнікова («Злочин і кара» – Авт.) і мої перші університетські спроби у режисурі.

– Є амплуа, яке ти ще не спробував?

– Важко сказати. Починав я з хореографії, потім актор, співак, режисер… Є досвід зйомок як актора кіно.  Можливо, ще не реалізував себе на естраді (цікавить жанр пародія)… Знаєте, мені подобається різноплановість, можу навіть побути конферансьє на весіллі. По факту, акторська діяльність дає мені задоволення і за це ще й гроші платять – ідеально!

– Доводилось грати жіночі ролі?

– Звісно, я ж актор. Щоправда, це були ролі у наших театральних «капусниках», де чоловіки, одягаючи перуки й костюми різних персонажів, пародіювали колег-жінок. Якось мене обрядили Мальвіною. Вийшла така брутальна дівчина із блакитним волоссям, цигаркою та у берцях – така собі «гаспажа» із присмаком садо-мазо і підлабузником Артемоном.

– Творчій людині не важко реалізувати себе у побуті?

– Я – щасливий: у мене кохана дружина і прекрасна донечка – 13-річна Анастасія. Я в неї “другий батько” 😉 та ми зріднилися і вона дуже близька мені своїм підлітковим бунтарським характером. Завдяки їй зберігаю вічну молодість всередині!

автор фото – Дмитро Томсон

– Які плани на майбутнє? Що бажаєш підкорити, чому навчитись, що зробити? Під час спілкування, помітила, що ти чимось схожий на Володимира Зеленського. Можливо,  варто спробувати себе у ролі Президента у продовженні серіалу «Слуга народу», є такі амбіції?

А чом би й ні (посміхається – Авт.). З дитинства я вміло копіював оточення, тож, думаю, не гірше триматимусь у кадрі. До того ж існує “народна прикмета”, що така роль може стати чудовою передвиборчою кампанією 🙂 Ніколи не пробував себе у політиці – відстав від загальних тенденцій у країні. Жартую. Хоча… На карантині захопився мистецтвом приготування коктейлів. Спробую хобі перевести у бізнес. А поки що бар “На кухні” у центрі міста – для коханої та друзів.  Загалом, найпростіше, що можна зробити аби відчувати себе щасливим – смакувати позитивні емоції.

 

Спілкувалась Наталія Журбенко