Очільник українських психіатрів закликає до очищення галузі від нечесних лікарів

 

Семен Глузман – всесвітньо відомий психіатр, випускник Вінницького медичного інституту (нині – університету), Президент Асоціації психіатрів України, один із авторів Закону України «Про психіатричну допомогу». З унікального 50-річного досвіду і накопиченої документальної бази, готової до оприлюднення, він вбачає необхідність очищення галузі від нечесних лікарів, які залишились нам у «спадок» від радянської системи. Подробицями новацій у вітчизняній психіатрії та плану дій задля збереження психічного здоров’я українців, він поділився із сайтом ГО «СПІНОЗА».

«Каральні» діагнози і лікарські помилки – проблема не «вичищеної» радянської науки і практики в українській медицині

Семене Фішелевичу, психіатрія – наука не точна. Психіатр пише висновок виключно на підставі клінічної картини і власного досвіду. «Аналізу на шизофренію» не існує. Чи не передбачає така висока частка суб’єктивізму високу ступінь лікарських помилок у встановленні психіатричних діагнозів?

– У нашій сфері доказова база не має такої долі достовірності, як, наприклад, у кардіохірургів – це зрозуміло. Але є певні критерії для діагностики. У радянські часи діагноз «шизофренія» ставили будь-кому, незгодному із системою, тим, хто виступав проти диктатури та свавілля влади. Це був спосіб позбавитись «незручних» людей, один із репресивних методів медицини. Прізвища психіатрів-«катів» у нашому середовищі знали поіменно. Головним був академік Андрій Снєжнєвський – саме він винайшов концепцію так званої млявої шизофренії і використовував психіатрію як потужний інструмент психологічного знищення людей у СРСР…

На зміну синдромологічному лікуванню у психіатрії прийшов сучасний нозологічний підхід. Для діагностики захворювання мають бути присутні певні морфологічні зміни на рівні фізіології, ураження ділянки головного мозку чи нервової системи в цілому. Тобто, ми виявляємо першопричину захворювання і від нього будуємо систему реабілітаційних заходів.

На жаль, українська система психіатрії, здебільшого, архаїчна – маємо спадок радянщини. Дотепер працюють «старі кадри», яким не цікаві сучасні тенденції, вони нічого нового не читають, не засвоюють і не хочуть знати й застосовувати. Вважаю, таким потрібно подумати щодо профорієнтації. Слід позбавитись нечесних лікарів у психіатрії, які використовують власне службове становище і не дбають про здоров’я і соціалізацію своїх клієнтів. Я із колегами з-за кордону неодноразово намагався зламати «каральну» систему зсередини. Започаткував підготовку медичних сестер з урахуванням специфіки галузі за сучасними стандартами. Але, повертаючись після навчання у свій регіон, люди потрапляли у неготове до кардинальних змін середовище – їх змушували жити за законами системи або звільняли. Тому переконаний, що зміни потрібні на рівні місцевих громад – від комплектування штату лікарів до впровадження поетапної реабілітації кожного клієнта медзакладу до максимального рівня відновлення його здоров’я. Це можливо лише шляхом навчання й перенавчання, адже якщо на кафедрі працює погано думаючий професор-невіглас й результат буде відповідним. Починати потрібно навіть не з Президента чи міністра – від них залежить небагато, а з викладачів та широкої інформаційно-просвітницької роботи. Здебільшого, проблеми є із деякими «професорами». Тож, на мій погляд, «каральні» діагнози і лікарські помилки – проблема не «вичищеної» радянської науки і практики в українській медицині.

В Україні за політику у психушку вже не закривають, в більшості зловживання психіатрів мають економічний характер

– У Вас є статистичні дані про кількість випадків лікарських помилок психіатрів незалежної України?

– Через викриття такої «лікарської помилки» із етнічним українцем – генерал-майором СРСР Петром Григоренко (подробиці неодноразово публікувались у пресі – Авт.) я потрапив до в’язниці. Моя експертиза була перекладена декількома мовами й набула шаленого розголосу. Я став відомим у психіатричній спільноті і познайомився із багатьма дисидентами того часу. Навіть два тижні сидів у однієї камери із Василем Стусом та написав згодом про це книгу «Малюнки по пам’яті»

А щодо статистики лікарських помилок у незалежній Україні – її не оприлюднюють на загал. Хто цим займається і відслідковує таку інформацію, я не знаю – у нас в країні хаос із організацією і контролем… До нашої Асоціації за експертними висновками неодноразово звертались люди, яким було встановлено помилкові діагнози у зв’язку із зловживаннями окремих лікарів. Причини, здебільшого, були економічного характеру – позбавлення посад, житла, статків. І наша комісія у складі психіатрів, судового психолога і юристів допомагала цим людям… Пам’ятаю скандальну історію у Вінниці, коли правозахисник «наїхав» на прокурора – оприлюднив документи про корупцію у прокуратурі. Прокурор, не довго думаючи, зателефонував тодішньому головлікарю психіатричної лікарні ім. Ющенка і скористався «телефонним правом» тиску на головлікаря. Людину вже готували до примусової госпіталізації, але цей громадський діяч приїхав до нас і отримав заключення про відсутність будь-яких ознак психічних відхилень. Ще пригадую випадок – у селі на Вінниччині дві жіночки посперечались за межу. У тієї, що внаглу встановила паркан на чужій землі, син був у міліції. Тому ту, що не мала крутих родичів, упекли до вінницької «психушки». Ми цю жіночку «витягли»… Як правило, психіатри бояться передіагностики, оскільки це колегіальне порушення, що несе кримінальну і, відповідно, матеріальну відповідальність. А наша комісія цим займалась. Я розумів, що за моєю спиною багато пліткують, але мені було важливо допомагати людям. Загалом, було понад 10 000 звернень за 15-ть років і весь архів передано за кордон…

З досвіду скажу – в Україні за політику у психушку вже не закривають, в більшості зловживання психіатрів мають економічний характер: задля отримання фінансування від НСЗУ (Нацслужба здоров’я України – Авт.), необхідно підтвердити кількість ліжкомісць, «роздутих» штатів, закупівлю психотропів… Відтак, є потреба у збільшенні кількості клієнтів, що стоять на обліку у психіатричній лікарні. Непоодинокі і «квартирні» махінації заради житла та спадку «нахаляву».

Варто провести медичну ревізію у вже встановлених випадків інвалідизації аби виявити хибну діагностику та зменшити навантаження на бюджет України

– За кількістю людських працевтрат, психічні захворювання входять до п’ятірки «лідерів» з інвалідизації. Держпрограми профілактики ментального здоров’я в Україні не має, а сформована психіатрами громадська думка така, що психічно хворих вважають небезпечними для суспільства. Як змінити ситуацію на позитивну?

– Допоки в країні будуть займатись діагностикою медики, що практикують «шаманські методики» лікування за допомогою рамки для пошуку води… так-так, не смійтесь, був такий науковець, директор Інституту у Дніпрі… до тих пір існуватимуть «надумані» діагнози і «уявні» інваліди. Це – Україна. І ніхто з міністрів охорони здоров’я не зробив зауваження, нічого не вчинив задля усунення подібних «фахівців» від медицини… Не лікарі винні, що у психіатрії є виродки, які знущаються над клієнтами, обманюють, беруть з них шалені гроші і… працюють у державних клініках. Аби таких ситуацій не було, існують органи влади. На мій погляд, варто провести медичну ревізію у вже встановлених випадків інвалідизації аби виявити хибну діагностику та зменшити навантаження на бюджет України… Років 20-ть тому я отримав премію від американців, яку вирішив витратити на відкриття відділення з реабілітації за західними стандартами – без медикаментозних втручань, лише психотерапія. Через деякий час провів дослідження, що показало – дуже малий відсоток наших клієнтів знову потрапили до лікарні. І це – досягнення. За браком фінансування відділення закрито.

– МКБ-11 лише починає наповнюватись, але одна із змін – усунення всіх підтипів шизофренії (параноїдного, гебефренічного, кататонічного і т.ін.) через відсутність у них прогностичної достовірності чи користі у виборі лікування. Чи не означає ця тенденція «початку кінця» діагнозу, як вигаданого самими психіатрами?

Цілком можливо.

Найбільша проблема України – закупівля архаїчних, низької якості медикаментів, фактично, фармакологічного «сміття», від якого відмовились прогресивні країни

– Доведено – нейролептики, що застосовуються при психозах, шизофренії, провокують брадикінезію, деменцію та когнітивні порушення. У нас їх застосовують…

– Майже всі психіатричні медикаменти мають значні побічні дії. І найбільша проблема України – закупівля архаїчних, низької якості медикаментів, фактично, фармакологічного «сміття», від якого відмовились прогресивні країни. Більш того, звідкись беруться препарати, вже давно заборонені ВООЗ. Тиждень тому, я отримав документи від фахівців, які за кошти Світового банку зробили дослідження якості психофармакологічних препаратів, що розповсюджуються в країні і які застосовують на клієнтах у практиці психіатри. Я відіслав ці матеріали своєму колезі у Великобританії і він був у шоці. Дослідження ми обов’язково опублікуємо. Це жахливо не тому, що психіатри, які виписують ці препарати, поголівно негідники. Це жахливо тому, що люди, які відповідають за закупівлі – злочинці для власного народу, які свідомо шкодять його здоров’ю – держзакупівлі нав’язують нам найгірше!

-Як часто діагностується соціальна (професійна) дисфункція у психіатрів в Україні? Адже не таємниця, що особливості їх роботи призводять до професійної деформації.

– Така статистика не ведеться – нею ніхто не займається.

– Чи можливо, використовуючи психотехніки, довести будь-яку людину до психічного захворювання?

– Відправною точкою у радянській каральній психіатрії були методики перетворення людини на «суспільне сміття»: приниження, знецінення, цькування, нівелювання інтересів, застосування такого далекого від гуманності «лікування», як зв’язування, нейролептиків та інших психотропів, викликаючих звикання. І, нарешті, ізолювання до закритих закладів, що за специфікою сприяє репресивним практикам. Багато хто потрапляв у лікарню через конфлікт з оточенням, а не через те, що мав розлад чи потребував лікування. Психіатрія нерідко була маріонеткою злочинних режимів. Свого часу я написав статтю про зловживання психіатрією у СРСР, яку опублікували у спеціалізованому медичному виданні. На черзі матеріали про зловживання у психіатрії у незалежній Україні.

– Дякую за об’єктивність та правдивість.

Спілкувалась Наталія Журбенко

Фото взято з офіційної сторінки Президента АПУ Семена Глузмана у соцмережі Facebook