Гуртожиток, що «завис» між державою та громадою 

Передача державного гуртожитку на вул. Машинобудівників, 11 у місті Калинівка до комуни триває вже сім років! Рішення про реорганізацію попередніх балансоутримувачів – навчальних закладів – ухвалили ще у 2018 році. Але й дотепер калинівська громада не взмозі повноцінно розпоряджатися об’єктом. Бо будівля залишається у державній власності – під управлінням Міністерства освіти і науки. В чому причина – розбирався журналіст ГО “СПІНОЗА”. 

Висновки аудиторів: реорганізація затягнулася 

Такі дані містяться в офіційній відповіді Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області на журналістський запит. 

Аудитори нагадали: 

• Наказом МОНУ №894 від 9 серпня 2018 року ПТУ №21 було приєднано до ДНЗ «Гущинецьке вище професійне училище». 

• Гуртожиток передано на баланс Гущинецького ВПУ за передавальним актом від 28 грудня 2019 року. 

• Власником нерухомості залишається держава, що підтверджено даними Державного реєстру речових прав. 

Позиція Департаменту гуманітарної політики Вінницької ОДА 

У відповіді Департаменту інформації більше. Так, за розпорядженням Кабміну №313-р від 26 квітня 2022 року у спільну власність територіальних громад Вінниччини передаються 12 майнових комплексів закладів профтехосвіти. 

Однак, Гущинецьке ВПУ до цього переліку не включено. Чому? Бо його директору, між іншим, колишньому голові Калинівської райдержадміністрації, Гаврилюку Володимиру Олександровичу, ніяк не вдається… належно пройти бюрократичну процедуру із передачі звітної документації по майну.  

Чому Гаврилюк… неефективний? 

Як з’ясувалось із відповіді гуманітарного Департаменту, процес передачі майна затримався через необхідність списання зношених транспортних засобів, які залишилися на балансі ПТУ №21. 

Міністерство освіти і науки України кілька разів повертало документи, які подавав екс-чиновник Гаврилюк, на доопрацювання через… неповний пакет. Місцеві посадовці допомагають “невдасі” чим можуть. Для вирішення питання навіть була проведена незалежна оцінка техніки. Але навіть після цього МОН знову визнав документи неповними. 

Керівництво Гущинецького ВПУ, напевно, побоюючись звільнення за свою семирічну неспроможність, запевняє область – робота над завершенням процедури не припиняється. А у Департаменті усно запевнили журналіста, що тримають ситуацію під контролем. Але чітких термінів завершення реорганізації не назвали.  

Законодавчі обмеження 

У Департаменті наголосили, що майно державних закладів освіти не може бути приватизовано чи заставлено. Повинно використовуватись лише для освітньої діяльності і вилучається виключно для розвитку системи профосвіти. 

Тому будь-які рішення щодо передачі гуртожитку мають ухвалюватися лише уповноваженими органами, зокрема Кабінетом Міністрів та Фондом держмайна. 

Аудит 2021 року: порушень не виявлено 

Ревізію майна вінницькі аудитори проводили ще у 2021 році. На той час, запевняють, нестачі не виявили.  

• гуртожиток обліковується на балансі Гущинецького ВПУ; 

• матеріальні цінності закріплені за відповідальними особами; 

• право державної власності зареєстроване належним чином; 

• за рік на комунальні послуги гуртожитку витрачено понад 414 тис. грн бюджетних коштів. 

Порушень законодавства щодо управління державним майном теж не виявлено. 

Тож чому громада досі не отримала гуртожиток 

Головна причина – відсутність рішення Кабінету Міністрів України про передачу майнового комплексу Гущинецького ВПУ у спільну власність територіальних громад. 

Без цього рішення калинівська громада не може: 

• управляти будівлею, 

• залучати інвесторів, 

• проводити реконструкцію, 

• використовувати об’єкт для соціальних чи освітніх потреб. 

Аудитори нагадали: рішення про передачу державного майна у комунальну власність належить до повноважень Фонду державного майна України. 

Тож у випадку гуртожитку ПТУ №21 “равликові темпи” директора Гущинецького ВПУ фактично блокують подальші дії – завершення реорганізації та затвердження пакету документів з боку МОН. 

Юридична підстава для передачі 

Адвокат будинкового комітету гуртожитку Павло Катрич теж прокоментував цей своєрідний освітянський реорганізаційний “рекорд”: 

• Відповідно до: Законів України «Про управління об’єктами державної власності» та «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності», а також Постанови КМУ №1482 від 21.09.1998р., яка встановлює порядок передачі, організувати та провести процес зобов’язаний Фонд держмайна, але рішення про передачу має ухвалити Кабінет Міністрів України. У зв’язку із відсутністю чітких термінів,  нинішній керівник Гущинського училища уникає відповідальності за фактичне затягування та бездіяльність. Бо навряд чи маючи досвід керівника району, чиновник не усвідомлює, які документи слід подати на Кабмін.  

Тож очільниця будинкового комітету Катерина Волинець планує зорганізувати свідомих мешканців на звернення до органу місцевого самоврядування, обласної ради, МОНУ та Фонду держмайна аби таки передати гуртожиток у комунальну власність. 

Що отримає громада від реєстрація права комунальної власності 

Коли у Державному реєстрі речових прав зміниться власник з МОН на Калинівську міську раду, громада зможе повноцінно розпоряджатись майном. Катерина Волинець певна, тоді можна буде залучити інвестора і провести реконструкцію будівлі, де більше тридцяти років не проводились ремонтні роботи.   

РЕКОМЕНДУЄМО ПРОЧИТАТИ:

Калинівський гуртожиток – “уповільнена міна” для Уряду Свириденко (лист читачів) – СПІНОЗА

Андрій Стебелєв – автор низки поетичних збірок та досліджень літературного життя на Поділлі, член Національної спілки письменників України, нещодавнім рішенням Секретаріату призначений виконуючим обов’язки регіональної НСПУ. До 30 вересня цього року він має здійснити “інвентаризацію” спілчанського осередку та провести загальні збори, де оберуть нове керівництво організації.  

Попередників – Вадима Вітковського і Михайла Каменюка було виключено з Національної спілки письменників України за, як писала місцева преса, “візит до московських попів”. 

За словами А. Стебелєва, передача “письменницької булави” відбуватиметься послідовно, ревізійна комісія перевірятиме стан справ. 

• Отже, восени заплановано провести збори на конкурсних засадах. Кандидати мають запропонувати план розвитку спілчанського братства, підготувати проєктні заявки, – прокоментував А. Стебелєв.  

У обласного осередку вінницьких письменників, констатував він, є потужний творчий потенціал і низка доробків, якими можуть похвалитися вже зараз. Окрім діючого сайту “Краснослов”, варті уваги на всеукраїнському рівні альманах-хрестоматія “Письменники Поділля”, набір поштових листівок “Осанна Вінниці”, ілюстрований репродукціями картин місцевих митців та майстрів слова. А також спільний знову ж таки з подільськими художниками літературно-мистецький альбом «Мистці Вінниці». Всі три видання – вже поточного року. Готується до друку третє число щоквартальника «Вінницький край». 

Нагадаємо, ГО “СПІНОЗА” у 2020-му році публікувала розлоге інтерв’ю із тодішнім головою Вінницької обласної організації Національної спілки письменників України Вадимом Вітковським. Його погляди були прогресивними й зваженими на інформаційну політику держави. Інтерв’ю можна прочитати ТУТ. 

До ГО “СПІНОЗА” надійшла заява від членів органу самоорганізації населення міста Калинівка, що на Вінниччині. Будинковий комітет гуртожитку по вул. Машинобудівників 11 був вимушений звернутись до журналіста за публічним розголосом через недбалість органів місцевого самоврядування. Своє право на приватизацію житла люди відстоюють майже 30-ть років!!! І, схоже, за цей “рекорд” вінницьких децентралізаторів сповна відповідатиме… Уряд Юлії Свириденко.  

Далі мовою оригіналу: 

“ЗАЯВА  

Ми, що нижче підписалися, члени ОСН „Будинковий комітет гуртожитку по вул. Машинобудівників 11, м. Калинівка, Вінницької обл.”, надалі – ОСН, неодноразово з 2012 року, звертаємося до Міністерства освіти і науки  України  і до департаменту профтехосвіти Вінницької ОДА, з метою підтримки у вирішені „болючого” та невідкладного для нас мешканців гуртожитку питання, це передача гуртожитку по вул. Машинобудівників 11, м. Калинівка, Вінницької області у комунальну власність  територіальної громади з метою приватизації кімнат у гуртожитку в яких ми проживаєм,  на підставі Закону України „Про забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків”, надалі – Закон.  

З даним питанням ми неодноразово  також зверталися до  Президента України, Міністра освіти України, начальника управління освіти у Вінницькій обл., голови Вінницької ОДА. На жаль ні один посадовець та ні одна установа до яких ми зверталися не допомогли нам у вирішенні нашого питання, а тільки шлють нам відписки та обіцянки. 

А суть справи така.  Ми мешканці гуртожитку по вул. Машинобудівників 11. в м. Калинівка, в своїй більшості колишні працівники  ВАТ «Калинівський машинобудівний завод», в колишньому, одно із самих великих підприємств Вінницької обл., пізніше оголошеного банкрутом.  

Наше підприємство будувало даний гуртожиток та в установленому законом порядку надало нам кімнати для проживання. У зв’язку з банкрутством підприємства відповідно до акта прийому-передачі від 23.04.1999 року даний гуртожиток був переданий на баланс Калинівського державного ПТУ-21, тобто на даний час органом управління цим гуртожитком є Міністерство освіти та науки України.  

В подальшому ПТУ-21 в порядку передбаченому законами надавало іншим громадянам кімнати для проживання. На даний час в даному гуртожитку на законних підставах проживають близько 25 осіб, в деяких кімнатах по 4 особи, в тому числі і неповнолітні діти, із середнім розміром 12 м2. Із загальною кухнею та санвузлом.  

Керівництво ДНЗ «Гущинецьке ВПУ», на балансі якого на даний час знаходиться гуртожиток, взагалі не здійснює капітальний та поточний  ремонт гуртожитку та його водопровідних та каналізаційних комунікацій. Студенти в даному гуртожитку не проживають, так як їх взагалі не має, керівництво департаменту профтехосвіти Вінницької ОДА, роздає «на ліво та на право»  кімнати в гуртожитку  для проживання інших осіб, в гуртожитку в половині де проживають сімейні особи, повністю відсутні засоби протипожежної безпеки.  

На даний час, колишній балансоутримувач Калинівське ПТУ-21 ліквідується шляхом злиття з ДНЗ «Гущинецьке ВПУ» (с. Гущинці, Калинівський р-н, Вінницької обл.) 

Відповідно до ст. 27  Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік»,  Кабінету Міністрів України до 1 січня 2016 року доручено забезпечити передачу в установленому порядку видатків на підготовку робітничих кадрів у професійно-технічних та інших навчальних закладах на фінансування з місцевих бюджетів. 

Зазначеною статтею Кабінету міністрів України передбачено здійснити передачу з державної власності у комунальну власність закладів професійної (професійно-технічної) освіти. 

Відповідно до листа МОН від 30.03.2016року, останнє повідомило Департамент, ПТУ-21. і Калинівську міську раду,  що надає дозвіл на безкоштовну передачу частину вказаного гуртожитку до комунальної власності територіальної громади Калинівської міської ради.   

Дана пропозиція була погоджена керівництвом ПТУ-21, та Департаментом освіти Вінницької ОДА, що підтверджується листом Департаменту освіти і науки Вінницької ОДА від 18.05.2016року №07-13-220. за підписом Бачинського В.Г.  

З цим питанням ми неодноразово зверталися до Департаменту освіти і науки Вінницької ОДА. Останнє звернення було відповідно до заяви від 06.04.2020року   на адресу в.о. директора Департаменту освіти і науки Вінницької ОДА Буняка Володимира Володимировича. 

Фото із сайту ВОВА

У відповідь на дану заяву заступником директора Департаменту освіти і науки Вінницької ОДА Оленою Чорною на нашу адресу був надісланий лист від 15.05.2020року №07-КО-49, відповідно до якого остання повідомила, що здійснюється державна реєстрація припинення ПТУ-21  шляхом злиття з ДНЗ Гущинецьке ВПУ  (с.Гущинці, Калинівський р-н, Вінницької обл..), після завершення якого, правонаступник може здійснити всі необхідні юридичні дії, як балансоутримувач зазначеного майна. 

Відповідно до інформації щодо передачі з державної власності у комунальну власність закладів професійної (професійно-технічної) освіти, висвітленої на офіційному сайті  МОН України, у комунальну власність  підлягають передачі 29 закладів професійної освіти. До МОН надійшли пакети документів 9 закладів професійної освіти, 9 пакетів документів повернуто на доопрацювання до Департаменту освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації (листи МОН від 20.01.2017 № 3-39; від 10.05.2017 № 1/9-254; від 12.03.2018 № 3-242). 

За усною інформацією Буняка В.В., в цей перелік також входить і ПТУ-21, яке злилося разом з Гущинецьким ВПУ, але документи на передачу цього училища у департаменті до кінця не підготували і не відомо коли підготують. В свою чергу на особистому прийому у Буняка В.В., останній з посмішкою повідомив, що ці документи можуть бути готові  через рік або через два, тобто ми мусимо тільки чекати, як то кажуть «З моря погоди».  

З урахуванням вищенаведеного, затягування підготовки документів для передачі вищевказаних  закладів професійної (професійно-технічної) освіти до комунальної власності, робить неможливим реалізацію прав мешканців, щодо приватизації своїх кімнат.  

На даний час керівником Гущинецького ВПУ , Гаврилюком В.О затримується та не виконується належним чином списання основних (транспортних) засобів з ПТУ -21, що унеможливлює передачу майна ПТУ-21 у комунальну власність обласної ради, про що зазначено у листі МОН України від 18.07.2023 №1/10529-23.  

З урахуванням вищенаведеного, та враховуючи дану ситуацію, та на підставі ст.ст. 3, 47 Конституції України, ст. ст. 5, Закону України ”Про інформацію”  просимо Вас,  поширити дану інформацію, шляхом публікації її у засобах масової інформації у вигляді статей, постів, тощо, з метою спонукання керівництва Гущинецького ВПУ,  виконати свої обов’язки, щодо належного списання основних (транспортних)засобів ДНЗ ПТУ-21 м. Калинівка, та прискорити передачу майна закладів професійної (професійно-технічної) освіти (ДНЗ ПТУ-21 та Гущинецького ВПУ) до комунальної власності Вінницької обласної ради  

Дата: 05.07.2026р.                     

Члени ОСН „Будинкового комітету гуртожитку по вул. Машинобудівників 11, м. Калинівка, Вінницької обл.”   

P.S. У травні цього року місцеві медіа інформували про візит прем’єр-міністерки Юлії Свириденко на Вінниччину. За незмінною традицією вінницьких самоврядців, очільниці Уряду із гордістю продемонстрували “обличчя” місцевої індустрії. Втім, іншу сторону – занепад соціальної сфери – ні. Мабуть… не на часі.  

Із лютого цього року вінничани масово отримують смс-розсилки від абонента, маркованого як SBU_UVAGA! У повідомленні пропонується “палити шпигунів” й відправляти інформацію у Телеграм-канал чи за визначеним чотиризначним номером телефону. Що це – “самодіяльне” ІПСО чи свідома провокація на злочини? 

Ці повідомлення надходять навіть неповнолітнім на їх приватні номери. Уявіть, ви на роботі, у громадському транспорті або вдома аж раптом – дзинь! На ваш особистий номер прилітає смс. І це не виграш у акції магазину чи доставка піци. Це Служба безпеки України вирішила порушити вашу приватність та ще й “очима підлітків” визначити “Ху із Ху”. 

Те, що це не пранк, а цілком серйозна пропозиція – підтвердив телефоном у розмові із журналістом речник СБ України Денис Закаблук. 

(фото із офіційного сайту “Голос України”) 

Мовляв, “делегували повноваження” – як новий “геніальний план оптимізації кадрів”. А й то правда, навіщо долучати професійних агентів, аналітиків та оперативників, оплачувати роботу, якщо можна просто скинути все на школярів, яким не дає спокою слава “піонера-героя” Павлика Морозова.  

У чому логіка? 

За вчинком “захисників безпеки” відбувається приблизно так: 

• Крок 1: Порушується право на приватність громадян і надсилається масовий спам без жодного дозволу 

• Крок 2: Оголошується всеукраїнський квест «Знайди ФСБшника і злий його у… Телеграм» 

• Крок 3: Чекати, поки підлітки замість навчання почнуть масово тролити тих, хто їм “мордою не вгодив”.  

А й то правда, шукати ворожих агентів через складні супутникові системи та перехоплення – дорого. А створити чат-бот із провокативною назвою і спонукати молодь робити всю рутину, додавши головного болю їх батькам – виходить, зручніше. 

Отож, “олдам” тепер слід контролювати не лише домашку з геометрії, а й Телеграм-бот нащадка. Бо десь між уроками він може здати парочку шпигунів. А згодом, замість очікуваної “грамоти від спецслужб”, батьки отримають штраф за хуліганство. 

“Спихотерапія” – не сміхотерапія 

Безумовно, пильність – це круто. Але сучасні методи маркетингу від державних структур іноді на межі здорового глузду. Навіть у загартованих усілякими ІПСО “акул пера і мікрофона” після такого масованого спаму з’являються недобрі думки.  

Так, один із “старожилів-політологів” поважного українського інформагентства, ознайомившись зі змістом смс, вже на повному серйозі бачить у підлітках – потенційних диверсантів. 

А на який ефект смс-“когнітивно-поведінкової терапії” очікували силовики? Питання є, але Закаблук залишив його без відповіді… То що ж робити наразі із наслідками?  

Прокоментував український громадський діяч, юрист, психолог, педагог і спортивний тренер, доктор педагогічних наук, професор, академік, президент Академії науковців України. Засновник мережі спортивних клубів та спортивних магазинів «Максимус». Заслужений тренер України, майстер спорту України, багаторазовий срібний та бронзовий призер світу з боротьби самбо та дзюдо Борис Максимчук:  

• Небезпека «самодіяльної» когнітивно-поведінкової терапії полягає у відсутності клінічного контролю: некваліфіковане втручання в ментальні процеси може призвести до ретравматизації та загострення станів. КПТ – це структурований інструментарій, що вимагає вищої профільної освіти та супервізії, а не лише короткострокових курсів. Безпечною альтернативою для самостійної підтримки психічного стану є тілесно-орієнтовані та психофізіологічні практики, які допомагають знизити рівень кортизолу без ризику деструктивного впливу на когнітивну сферу. Ефективними та безпечними методами стабілізації є дихання Віма Гофа, контрастний душ, а також робота з еплікаторами Ляпко для зняття м’язових затисків. Сміхотерапія, йога-нідра та хатха-йога допомагають гармонізувати психоемоційний стан через роботу з тілом. Позитивний ефект також дають практики концентрації на диханні, медитації, використання мантр та молитви, які дозволяють змістити фокус уваги з тривожних думок. Методи енергетичної роботи та практики Роберта Брюса можуть бути корисними для глибинного самоконтролю за умови свідомого підходу. Поєднання цих підходів дозволяє значно підвищити стійкість психіки. Проте пам’ятайте: при наявності клінічних порушень жодна практика не замінить фахову допомогу сертифікованого психотерапевта. 

Ось вам – наш спам 

Місцевий журналіст-коментатор, активний користувач соцмереж, вже підрахував: йому на телефон надійшло біля десятка таких повідомлень за п’ять місяців.  

Такі масові розсилки повідомлень на персональні мобільні номери громадян, без їхньої попередньої згоди, викликають щирий гнів з приводу нівелювання чинного законодавства України і, ймовірно, нецільового використання на це бюджетних коштів.  

Наприклад, якщо йдеться про рятувальників ДСНС щодо зміни номерів телефонів оперативного виклику – розсилка повідомлень цілком логічна.  

А ось правові механізми розповсюдження інформації щодо захисту національної безпеки мають залишатися в рамках закону, переконаний громадський активіст із Хмільника, керівник ГО “ПРАВО” Віталій Дорох: 

• У цій ситуації важливим є не стільки зміст повідомлення, скільки спосіб його розсилки. Якщо мобільні оператори просто надіслали SMS своїм абонентам у межах загальнонаціональної інформаційної кампанії, а СБУ не отримувала списків конкретних телефонних номерів, то говорити про порушення законів «Про захист персональних даних» чи «Про електронні комунікації»… наразі немає жодної публічної інформації, яка б свідчила про такі обставини.

Закон – не дишло 

Відповідно до Закону України «Про захист персональних даних», номер мобільного телефона, прив’язаний до конкретної особи (або навіть контрактний номер), є персональними даними. І використання та передача таких даних операторам для розсилки можлива лише за усвідомленою згодою користувача.  

Окрім того, із 2021 року в Україні діє Закон «Про електронні комунікації», який прямо забороняє розсилання спаму. 

• Що таке спам: Це неодноразові (більше трьох повідомлень) або масові (більше п’яти повідомлень одному абоненту) електронні, текстові чи мультимедійні повідомлення, які надсилаються без попередньої згоди споживача. 

• Державні розсилки: Закон робить виняток для повідомлень органів державної влади щодо надзвичайних ситуацій, загроз життю чи оперативного інформування про заходи безпеки (наприклад, сигнали повітряної тривоги). Проте заклики користуватися чат-ботами чи загальні попередження про вербування не кваліфікуються як екстрене сповіщення про безпосередню загрозу. 

Що день майбутній нам готує… 

Навіщо ж наші “органи” перекладають відповідальність на будь-кого? Адже згідно з Кримінальним процесуальним Кодексом та Законом «Про Службу безпеки України», виявлення, припинення та розслідування злочинів проти національної безпеки — це виключна компетенція правоохоронних органів. 

Більш того, залучення неповнолітніх до фактичного збору інформації чи комунікації з потенційними злочинцями несе пряму загрозу їхній психологічній та фізичній безпеці. Місія дорослих – захищати дітей від психологічного тиску, надаючи право на власний вибір, а не нав’язувати власні сценарії.

А якщо підліток таки вступить у “гру з ворогом”, намагаючись “злити” його в бот? Факт отримання смс від СБУ не звільнить його від кримінальної відповідальності. 

Висновок 

Держава має право інформувати громадян, але використання методів «агресивного маркетингу» з порушенням приватності демонструє слабкість правових інструментів.  

Втім, задля “сміхотерапії”, наведу читачам трішки з розмови із знайомим військовим у запасі, який зараз мирно працює “на гражданці”. Незважаючи на досвід, спецзнання та вислугу, за чотири роки воєнного стану він не знайшов “кандидатів” для цього чат-боту. 

Тож разом переможемо… і спам, і шпигунів! 

Працювала із інформацією Наталія Журбенко 

Українець вирішив спробувати пожити при комунізмі. У Соціалістичній Республіці В’єтнам. В Україні наразі – воєнний стан, а тут війна завершилась п’ятдесят років тому. В’єтнамці воювали зі США та їх союзниками. Нація тримала оборону силами партизанського спротиву майже 20 років поспіль. Як місцеві ставляться до американців, пропаганди та воєн сьогодні? Своїми спостереженнями наш земляк поділився із журналістом.  

– Як змінився В’єтнам за ті роки, що ти там живеш, і що найбільше вражає в темпах розвитку країни? 

– За 6,5 років у Ханої я бачу В’єтнам як країну, яка постійно рухається вперед, без пауз і зупинок. Вперше я відвідав Ханой ще у 2017 році, і зараз багато знайомих мені місць просто не впізнати: вражає швидкість будівництва, поява нових доріг. Наприклад, у Данангу одна з найчастіших скарг у відгуках про готелі – це будівництво поруч. За час мого перебування я бачив, як змінюються цілі райони, як росте бізнес, як з’являються нові сервіси й продукти, все більше людей опановують англійську, а молодь стає дедалі більш глобальною, уважною до зовнішнього вигляду та стилю. 

У В’єтнамі комунізм має радше декларативний характер (якщо прирівняти термін “комунізм” до сучасних реалій). Так, присутня беззаперечна роль чиновника і контроль засобів масової інформації, але у своїй основі тут у приорітеті дотримання соціальних стандартів.

– Чи відчувається сьогодні у В’єтнамі пам’ять про війну зі США, як  це виглядає? 

– Пам’ять про війну, звісно, є. Вона присутня у музеях, яким приділяється багато уваги. Але у повсякденному житті відбулась зміна поколінь. За весь час мого перебування у В’єтнамі жодного разу в розмовах із місцевими не підіймалася тема війни як щось центральне чи актуальне. Для них це точно не тема №1, принаймні сьогодні. Минуле не забуте, але воно не паралізує суспільство. Навпаки, здається, що саме через пережите в’єтнамці особливо цінують стабільність, працю і розвиток. Вони не роблять спонтанних рішень, як наприклад кинути роботу без плану “В”, поїхати подорожувати на декілька місяців аби розвіятись. Тут такого немає. До того ж значний стрибок у розвитку В’єтнам зробив після 1994 року, коли США остаточно зняли торгове ембарго. Зі слів моєї дружини, до того життя було дуже скрутним: продукти по талонах, із їжі – в основному рис і деякі овочі, м’ясо було рідкістю. Цікавий факт, що у В’єтнамі замість «Як справи?» під час зустрічі часто запитують: «Чи ти поїв?». Це радше формальна ознака турботи, ніж буквальне питання. В цьому відображається складне минуле країни.

– Як самі в’єтнамці ставляться до Америки через 50 років після війни — є образа, байдужість чи вже партнерські відносини? 

– На мій погляд, ставлення скоріше прагматичне. Багато в’єтнамців можуть пам’ятати історичну несправедливість, але при цьому нормально сприймають США як важливого партнера для бізнесу, освіти й технологій. В’єтнамська економіка дуже тісно пов’язана зі США, адже багато компаній, зокрема й американських, як-от Apple, Nike та багато інших, виробляють тут свою продукцію для подальшого експорту. До речі, у В’єтнаму є угода про вільну торгівлю з Євросоюзом, та США (хоча нещодавно угоду з США було дещо обмежено новою американською владою в рамках загальної зовнішньої політики США сьогодення). Загалом в’єтнамці зовсім не “rancorous” у повсякденному житті. І, як на мене, саме це допомагає їм жити теперішнім і дивитися в майбутнє. Це мене дуже вражає.

– Які головні уроки Україна могла б взяти з досвіду В’єтнаму у відновленні країни після тривалого конфлікту? 

– В’єтнам демонструє, що після пережитого колоніалізму, потім війни з подальшим тривалим ембарго (коли країна не могла нічого експортувати чи імпортувати), країну відновлюють не гучні гасла, а терпіння, стабільні інституції, ставка на освіту, підприємництво й робочі місця. Тут доволі легко відкрити новий бізнес без великих вкладень, дуже гнучкі та лояльні податки для малого та середнього бізнесу якщо ти місцевий. Якщо щось не працює, то через деякий час можна спробувати зовсім інший напрям без тупцювання на місті. Другий мій урок – індивідуалізм проявляється менше, ніж у багатьох західних країнах. Наприклад, під час COVID-19 влада сказала носити маски – і всі почали це робити без дискусій, питань, чи висловлювань своєї думки щодо ковіду. І третій урок – практичність: не чекати ідеальних умов, а будувати систему вже зараз, адаптуючись до реальності.

– Під час війни проводили масові бомбардування та застосовували хімічні речовини, зокрема Agent Orange, внаслідок чого постраждала екологія і онкозахворювання у населення виявляють як наслідки пережитого… 

– Так, є таке. Багато земель забруднено тією хімією і сьогодні.

– А що тебе найбільше здивувало у в’єтнамському суспільстві: у ставленні до роботи, сім’ї, держави чи іноземців? 

– Працездатність і витривалість людей. В’єтнамці швидко адаптуються, не бояться багато працювати й часто готові жертвувати власним комфортом заради роботи. Ще одна важлива річ – сильне відчуття сім’ї та повага до старших. Тут живе культ пращурів: у більшості домогосподарств є вівтарі, де стоять портрети пращурів і залишають дари. Це суспільство, де родинні зв’язки мають величезну вагу. Також вразило ставлення до іноземців: тут зазвичай відчувається щирий інтерес і доброзичливість, хоча певна дистанція все ж є. В’єтнамці дуже чітко усвідомлюють, хто вони є, яку мають культуру й традиції, і не намагаються переймати чужі тренди. Усе тут робиться по-в’єтнамськи – зі своїм характером і своїм підходом, але без нав’язування цього підходу іншим. Якщо ти поважаєш місцеву культуру, тебе дуже часто приймають тепло.

Хотів би відмітити, що тут немає такого явища як «зневага бідності». Люди на мерседесах нормально відносяться до прибиральників сміття. Відсутні безхатьки, вуличні п’янички, наркомани, жебраки. Законом заборонено жебракувати та спати на вулиці. 

Це не означає що немає бідних взагалі, але вони, як правило, десь собі облаштовують хоч якесь житло і намагаються щось робити, наприклад продавати чай на вулиці, сигарети якісь, чи лід…

Ціни на базові потреби – рис, якесь м’ясо та овочі дуже низькі.

– Якщо порівнювати Україну і В’єтнам, то де ти бачиш схожість у людях та настроях під час війни й у прагненні будувати майбутнє? 

– Як мене головна схожість – це стійкість людей. І українці, і в’єтнамці мають внутрішню силу, здатність допомагати одне одному й працювати на майбутнє навіть у складні часи.

– Дякую за інтерв’ю. 

Довідково. Війна у В’єтнамі – один із найкривавіших конфліктів ХХ століття, що тривав приблизно із 1955 до 1975 року.  

Наш подільський Вальтер Скотт (шотландець, основоположник історичного роману ХІХ ст., автор всесвітньовідомого “Айвенго” та ін. – авт.) – заслужений журналіст України Олександр Дмитрук, знає більше, ніж написав. А створив вінницький літератор, поміж іншого, понад 15-ть романів. Крайній роман – “Помилка генерала”, що вийшов друком на початку цього року – не лише про Ватерлоо “великих зірок”, а й про кохання, армійський бізнес і… військові таємниці. Про них і поговоримо із автором.   

• Олександре Микитовичу, ваша нова книга має доволі промовисту назву — «Помилка генерала». Про яку саме помилку йдеться?

– Насправді це не лише про одну людину. Це історія цілого покоління людей, які отримали владу, ресурси й можливості після розпаду Радянського Союзу. Подробиці, як вони розпорядилися цим спадком, окремі долі військових у запасі, можливості спецслужб та й таке… Головний герой – Микола Мудрий – збірний образ двох генералів які в 90-х перетворили військову систему, що розвалювалася, на доволі успішний бізнес.  

• У романі дуже багато деталей про армію, розкрадання майна, військові полігони. Це художня вигадка чи реальні факти?  

– Основа – реальні події. На початку 90-х я бачив, як виводили радянські війська з Польщі, Німеччини, Чехословаччини. В Україну повернулися далеко не всі офіцери і далеко не всі ресурси. Українці, одружені на росіянках, здебільшого, повернулись до Росії… І тоді почався величезний хаос: продавалося все – від пального до амуніції. Через базари проходили тонни бензину, авіаційного гасу, військового майна. Люди, які мали доступ до ресурсів, дуже швидко зрозуміли, як на цьому заробляти.  

• Ваш герой також починає будувати власну імперію?  

– Так. Він використовує військовий полігон, землю, техніку, зв’язки. Засіває тисячі гектарів гречкою, домовляється з місцевою владою, поступово підминає під себе цілий регіон. Але мене цікавив не тільки бізнес. Мене цікавила психологія людини, яка одного дня починає вірити, що їй дозволено все.  

• Чому ж тоді «помилка»?  

– Бо в певний момент герой розуміє: він заробляв на Росії, вигравав тендери для російської армії, постачав продукти. А потім російські солдати пішли на Київ із його тушонкою в рюкзаках. Ось тоді й приходить усвідомлення справжньої помилки.  

• Тобто книга – про моральний вибір і муки сумління?  

– Саме так. Мене завжди цікавило, чому люди продаються за матеріальні блага. Чому хтось, пройшовши важке життя, не витримує спокуси владою, квартирами, статусом, грошима. Це дуже складна психологічна тема.  

• Ви багато говорите про покоління людей, які пережили війну, перебудову, розвал країни. Це теж частина роману?  

– Безумовно. Я сам виріс у родині фронтовика. Батько пройшов війну, мав поранення. Сорок років військової служби, але він уникав розмов про це, навіть ігнорував кінофільми про те страхіття. Я бачив, як війна ламає людину навіть через десятки років. І мені боляче, що суспільство часто не робить висновків із власної історії.  

• У романі відчувається певне розчарування сучасністю.  

– Так, бо я бачу, як сьогодні знецінюється професіоналізм, культура, освіта. Молодь часто не знає історії, не читає, не вміє аналізувати. А без цього неможливо будувати державу.  

• Це вже ваш 15-й роман. Коли ви почали писати?  

– Ще на початку 80-х. Перший роман довелося спалити через проблеми з тодішньою системою… Добре, що зберігся синопсис.Потім усе відновив. Тому для мене література – не просто творчість, а спосіб говорити правду про час, у якому живемо.  

• І все ж, попри складні теми, у ваших словах часто звучить іронія.

– Швидше за все сарказм. Хоча без гумору в нашій країні вижити важко. Особливо журналістам і письменникам.  

• Що б ви хотіли, аби читач виніс із «Помилки генерала»?  

– Розуміння того, що найбільші катастрофи починаються не з ракет і танків, а тоді, коли люди перестають відповідати за власні рішення. Коли зневажається рідна мова і культура. Коли покора переростає в мовчазне рабство. 

• Нещодавно почула, що у Вас дивний родовід… 

-Трохи є. Справа у тому, що одні предки перебралися на Поділля з Волині, де було перенаселення, а інші прийшли з Валахії. Це були родичі воєводи, люди досить заможні. Що примусило покинути рідний край невідомо. Потім вони одружили дітей і нині в селі одні Дмитруки русяві, інші чорняві. По материнській лінії з рідкісним прізвищем Сікан усе простіше. Її дід працював керуючим на Шпиківському цурозаводі, а батько, згодом, головним механіком. Казали люди, що він ремонтував геть усе на світі…

Спілкувалась Наталія Журбенко 

Після скарги журналіста працівник Вінницького об’єднаного міського ТЦК та СП, який скаржився на головний біль, повернувся до роботи без ознак нездужання. Про це – у відповіді тимчасового керівника установи.  

У Вінницькому об’єднаному міському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки стався випадок, який викликав активне обговорення серед місцевих жителів. Працівник установи, який приймав громадян і скаржився на сильний головний біль та погане самопочуття, несподівано «одужав» після втручання журналіста. 

“Чоловік виглядав виснаженим, обличчя червоне, опухле, він періодично скаржився на головний біль та втому, однак залишався на робочому місці”, – коментує журналіст, який відвідав прийом. 

Звісно, журналіст зацікавився ситуацією і cкерував офіційну заяву до керівництва установи. У заяві наголосив, що працівник, який почувається зле, не повинен контактувати з великою кількістю людей, а керівництво має забезпечити належні умови праці та медичний контроль. 

Не минуло й тижня, як виконуючий обов’язки командира ТЦК відзвітував: “…викладені Вами припущення не знайшли свого підтвердження…”.  

Алілуйя! Офіційна заява журналіста подіяла краще за ліки.  

Водночас, оскільки журналіст не був присутнім на розгляді власної скарги бо… просто не покликали та розглядали “кулуарно”, залишаються нез’ясованими питання:  

• наскільки серйозними були скарги на стан здоров’я працівника? 

• чи направду проводилася службова перевірка після звернення журналіста? 

Експерти Держпраці нагадують, що працівники державних установ, які мають симптоми захворювання або погане самопочуття, повинні проходити медичний огляд та за потреби тимчасово відсторонюватися від роботи. Особливо це важливо у місцях, де щодня приймають велику кількість громадян, як то у Вінницькому об’єднаному міському ТЦК та СП. 

Ця історія вже викликала резонанс та стала приводом для жартів про «цілющу силу журналістських запитів». 

У Вінницькій обласній державній адміністрації (отримала повноваження військової у зв’язку із введенням “воєнного стану” в Україні – авт.) нічого не знають про… “кількість та якість” вінницьких міських воєнкомів із 2019-го року і по сьогодні. Таку відповідь отримано на офіційний запит журналіста. 

“…Ваш запит в межах компетенції надіслано для задоволення Вінницькому обласному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки”, – констатує заступник начальника обласної військової адміністрації Денис Столяренко.  

Для тих, хто хоч раз прочитав Закон України “Про доступ до публічної інформації”, така відповідь – справжній шедевр бюрократичного жанру: багато слів, офіційний стиль – і жодної конкретики там, де вона найбільше потрібна. Здавалося б, просте питання: хто ж у Вінниці виконував функції військкомів із 2019-го і по сьогодні? Адже після славнозвісного хабаря у 10 тисяч доларів, про який писав журналіст на сайті “20 хвилин”, про міських керманичів мобілізаційними процесами майже ніхто не чув і на очі їх не бачив. Хоча, ця посада передбачає публічність і періодичні звіти про результати роботи у медіа. Громадяни України мають право знати за що працівники та військовослужбовці ТЦК та СП отримують грошове забезпечення.  

Але повернемось до відповіді ВОВА, що виявилася схожою на квест без фіналу. Запит переадресовано, строки визначено. 

“…відлік строку розгляду запиту… починається з дня отримання запиту належним розпорядником”, – запевняє Д. Столяренко і… не вказує обов’язкову інформацію, а саме – дату переадресації запиту!  

Складається враження, що система працює як годинник, але стрілки цього годинника просто не показують час. Або як кажуть прості українці: «Якщо довго шукати відповідь у паперах, можна знайти… тільки нові папери». І ця ситуація чудово ілюструє народну мудрість.  

Адже замість чіткої інформації маємо класичний приклад «перекладання відповідальності» — коли питання мандрує кабінетами, наче турист у відпустці.  

І тут виникає логічне питання: якщо навіть військова адміністрація не може чітко сказати, хто сьогодні виконує ключові функції у місті, то хто тоді це знає?   

За ст. 15 ЗУ “Про правовий режим воєнного стану”   – повноваження військових адміністрацій прописано чітко – мати, зберігати зазначену інформацію. Тож, можливо, відповідь десь є. І можливо її дадуть у ВОТЦК та СП. Іронія у тому, що в часи, коли все має бути максимально чітко і злагоджено, маємо класичне українське – «переадресовано».  

Бо, як не крути, а іноді здається, що найточніша відповідь звучить так: «Ми не знаємо, але обов’язково відповімо… колись». 

Наталія Журбенко, журналістка 

 РЕКОМЕНДУЄМО ДЛЯ ПРОЧИТАННЯ

Бойові дії у Вінниці не велись? Відповідь виконкому Вінницької міської ради – СПІНОЗА

Вінниччани, які із початком “воєнного стану” проживають у місті сталим побитом, пережили ракетний удар 14 липня 2022 року і атаку безпілотників 24 березня 2026 року – не є учасниками бойових дій. І це незважаючи на маштабні руйнування локального характеру важливих міських об’єктів, загальну небезпеку, людські жертви і сумлінне виконання городянами заходів громадської безпеки і цивільного захисту. Таку відповідь на запит журналіста ГО “СПІНОЗА” надали у виконавчому комітеті Вінницької міської ради. 

“Чинним законодавством України не передбачено надання статусу учасника бойових дій мешканцям громади, які опинились у епіцентрі бойових атак”, – констатують чиновники міської ради. 

Тобто, на четвертому році фізичної й морально-психологічної трагедії, яку переживають вінничани щодень, депутатський корпус Вінниці ні разу не виступив із ініціативою захисту інтересів городян і виправлення законодавчої прогалини. Мовчання зберігає і громадський сектор. 

Втім, як інформувало інформаційне джерело, наближене до політичних кіл країни, відповідну законодавчу ініціативу може внести і міський голова Сергій Моргунов, затвердивши колегіальним рішенням сесїї відповідне звернення до колег із Верховної Ради України чи бодай до ВОВА, чи Вінницької облРади. 

Але цього не сталось дотепер. 

Фішингова атака на скидання паролю адміністратора сайту ГО «СПІНОЗА», яку сайт пережив днями і яку вже встигли охрестити «Дідос-америкос», стала яскравим прикладом того, як кіберзловмисники іноді працюють за принципом: “а давайте натиснемо всі кнопки одразу — може, щось та й вийде”.

Сценарій доволі класичний. Днями на наш сайт посипалися масові запити на скидання паролю адміністратора. 

“Атакували активно, наполегливо впродовж тижня. За характером кібератаки це нагадувало «флешмоб ботів»”, – прокоментувала голова Правління ГО “СПІНОЗА”, журналістка Наталія Журбенко. 

Як вдалось встановити адміністраторам сайту, IP-адреси, з яких надходили ці запити, переважно ідентифікувалися як американські та німецькі (окремі фотоскріни додаємо – ред.).

“Звісно, це не означає, що хтось, наприклад, у Каліфорнії прокинувся з думкою “а чи не атакувати сьогодні «СПІНОЗУ»?”. Швидше за все, маємо справу з VPN, проксі або ботнетами, які просто вдало “прикинулися” мешканцями США”, – переконана журналістка Наталія Журбенко.

Паралельно з цим «технічним шоу» йшла класика жанру — фішингові повідомлення. Адміністратору надходили листи в стилі “терміново підтвердіть скидання паролю, інакше все пропало!”, де єдине, що справді могло “пропасти” — це контроль над акаунтом у разі переходу за підробленим посиланням.

«Дідос-америкос» у підсумку виглядає як суміш наполегливості, автоматизації та трішки наївної віри зловмисників у те, що кількість обов’язково перейде в якість. Але водночас ця історія ще раз нагадує: навіть якщо атака виглядає трохи кумедно, наслідки можуть бути цілком серйозними.

“Базові речі кібергігієни — багатофакторна автентифікація, обмеження кількості запитів на скидання паролю та уважність до листів — залишаються найкращим способом сказати будь-якому DDoS-америкос: “сьогодні не твій день”, – звертає увагу один із членів ГО “СПІНОЗА”, що знається на кібергігієні. 

З повагою до наших добросовісних читачіа,

редакція сайту ГО “СПІНОЗА”