Спілкування із людьми, які зазнали психотравмуючої ситуації, нерідко призводить до формування негативних особистісних змін у самого фахівця. Тож як психологу не стати психом? Українські дослідники виробили алгоритм профілактики професійних деформацій у психологів.
-На нашу думку, післядипломна освіта практичних психологів, крім традиційних завдань поглиблення, розширення та оновлення професійних знань, умінь і навичок, повинна включати психологічний супровід професійного зростання практичного психолога, – наполягає кандидат психологічних наук Ігор Слободянюк.
Автор обґрунтовує необхідність розроблення та впровадження програми профілактики та подолання синдрому професійного вигорання у практичних психологів не лише на основі вітчизняного та світового досвіду, а й сформував власну модель психологічного супроводу, дослідивши проблему психічного здоров’я практичних психологів.
Він переконує – психолог має повноцінно проявляти позитивну сторону своєї індивідуальності. Але зберегти позитив, коли клієнти діляться негативним травматичним досвідом непросто. Провівши опитування серед колег – працівників закладів освіти, майже у половини – 44% – дослідники виявили сформований синдром професійного вигорання і лише 32% вдалося себе зберегти.
Звісно, кожен психолог має свій «рецепт» відновлення психічного здоров’я. Втім, на переконання українських вчених, універсальний спосіб «не крейзанутись» самому – комунікувати із соціумом та відпрацьовувати власні травми на тренінгах та супервізіях. Тобто, на колегах, а не на клієнтах і, звісно, дотримуватись правил психогігієни.
Дослідники розробили тренінг з комунікативної майстерності, формують групи особистісного зростання і навчають колег не боятись особистої відповідальності за свою роботу. А на супервізійних групах розкладають «по поличкам» конкретні випадки з психологічної практики і корегують поведінку колег на виправлення власних помилок, щоб унеможливити їх «ширення світом». Дослідники певні – обговорення у професійному співтоваристві актуальних потреб двічі на місяць цілком достатньо для збереження тонусу у професії.
Бо, уникаючи обміну інформацією, успіхів у професійній діяльності не досягнути: у професії практичного психолога краще навчатись «на чужих граблях», ніж набивати собі гулі.
