А у армії – червона риба, оливки й шоколад…

Незабаром – весняний призов. Юнаки та юнки готуються до лав ЗСУ аби навчитись боронити країну. Про власний досвід особливостей військової служби, психічну стійкість, перемоги і поразки розповіла «старожил» із 27-річною вислугою – старлей, вінничанка Марина Прищепа (Гейко).

– Марино, розкажи про свої «життєві університети»…

– 19-ти річною влаштувалась на військову службу. У вінницькому педвузі заочно здобула першу вищу освіту вчителя початкових класів. Після 20-ти років вислуги, під час декрету, вирішила стати психологом і за два роки отримала диплом у Вінниці. Тримісячні курси підготовки офіцерів – і я вже не прапорщик, а офіцер. На пенсію пішла вже «ветераном» із 27-річною вислугою і званням старшого лейтенанта ЗСУ.

– Чому обрала психологію?

– Пізнавала цей напрямок поступово, навіть придбала колись популярні курси «Ешко». Цікаво, що там у людях в голові. Й особисті життєві моменти теж у мене були. Знаю, спочатку варто розібратись зі своїми «тараканами», а потім лікувати людей. Тому після розлучення вступила у вуз післядипломної освіти на другу спеціальність.

– Що запам’яталось із навчальної програми?

– Математичні методи у психології. Вважала, що це суто гуманітарний напрямок. Однак, як з’ясувалось, опитувальники Айзенка, Спілбергера-Ханіна – й до сьогодні використовують за затвердженим у Міноборони переліком діагностичних методик аби класифікувати психотип, рівень тривожності. Щоб опрацювати ці опитувальники, потрібні підрахунки.

– За час служби, що ти вважаєш найбільшим «фартом»?

– Становлення, як офіцера. Офіцерську посаду психолога мені пропонували у Нікополі, Миколаєві. Звісно, я бажала залишитись у Вінниці, але шанс був – один із 100. І він спрацював! За два дні до присвоєння офіцерського звання, мене призначили у Вінницю. Це було нереально, але з того моменту я усвідомила – у житті завжди є шанс!

– Чи часто доводилось діагностувати постравматичний синдром у колег по службі?

– Я працювала з усіма категоріями військовослужбовців: і строковою службою, і льотного складу, і тими, хто повернувся із зони бойових дій. Постравматичний синдром – клінічний діагноз, його не так часто ставлять у нас в армії, оскільки стресостійкість – одна із головних характеристик військових.

– Психологія строковиків і контрактників суттєво різниться?

– Все індивідуально. Період адаптації може тривати від трьох до восьми місяців. Багато залежить від особистісних якостей – екстраверт, інтроверт, темперамент,  попередній досвід психотравм, попередні умови проживання, виховання. Багато питань до призовних комісій – вже призваних ми списували із грижами, операційними втручаннями – чому діти потрапляють в армію із такими захворюваннями?

– Можливо, з міркувань, що в армії підлікують державним коштом?

– Навряд (Посміхається – авт). Але були такі хлопці, що і зуби собі ставили, і носові перетинки рівняли під час служби у ЗСУ. Як правило, хлопці із сіл, де не було доступу до комп’ютера, до Інтернет-мережі більш закриті, відчужені й адаптуються повільніше ніж міські, які і за кордоном побували, а деякі вже й власними сім’ями встигли обжитись. Це щодо строковиків, а контрактники – частіше вони більш свідомі, бо розуміють куди йдуть і що отримують під час служби.

– Преса гучно писала про історію офіцерки, яка подала до суду на командира за сексуальні домагання. Чи не звертались до тебе жінки-військові із такими проблемами? Чи не помічала ти, що військовослужбовці-чоловіки ставляться до колежанок із підвищеним гендерним інтересом, ніж це передбачають статутні відносини?

– Перше моє місце проходження служби – військова частина під Вороновицею на Вінниччині. На добу нас закривали у бункер і ми виходили на вулицю лише на сніданок, обід та вечерю. Жодних проявів сексуального насильства особисто я не відчувала. А зараз у армії 2/3 жінок – наша структура дуже ожіночнилась. Тож думаю, боятись слід чоловікам (Посміхається – авт.). Направду, військовослужбовці – керовані і ними легко управляти, бо все врегульовано наказами й Статутом. І якби такі випадки направду траплялись – на це б не могли просто закрити очі, надто багато тих «очей». Хоча…

– Депресивні стани, нагнітання ситуації щодо військової агресії, створення моделі внутрішнього-зовнішнього ворога – це все психологічні маніпуляції. І психологи відзначають, що ця інформаційна тенденція цілеспрямовано культивується вже 8 років поспіль. Які наслідки можуть настати для суспільства?

– Людиною, яка відчуває страх, легше керувати. Я часто пояснюю ці моменти на зустрічах. Наводжу приклад – аби не наполохати коня, йому вдягають «шори» на очі і він бачить лише дорогу поперед себе. А коли зняти упряж, кінь вільно гулятиме луками й насолоджуватись життям. Тож коли людина у стресі, а нас свідомо тримають у стресі, аналізувати й систематизувати інформацію складно. Психіка людини займається тим, аби вижити.

– Чому ЗСУ, що мають у своєму складі відповідних фахівців, не вживають заходів для відновлення психічного здоров’я населення? Адже армія має більше потужностей, можливостей й арсеналу аби захистити цивільних, в тому числі й від психологічного насильства, що шириться нашою країною? Чим далі – тим страшніше: із якою метою це робиться?

– В армії поступово відбувалось скорочення, яке називалося реорганізацією – ліквідувались посади солдатів, сержантів, офіцерів. Рівень фінансового забезпечення, вимоги до діючих військових, престиж військової служби значно знизився у порівнянні з іншими професіями і спеціальностями. Ще коли я «носила погони прапорщика», ми зустрічались із населенням, пропагували військову службу, роз’яснювали різницю між строковиками й контрактниками. З того часу багато чого змінилося. Звільнилась я у грудні 2021 року…

– Тож які методи застосовують військові психологи задля виходу/виводу із депресивного стану?

– Коли ти не можеш вплинути на ситуацію – переключайся на те, на що можеш вплинути: власна безпека, повноцінне харчування, відпочинок. Бери відповідальність на себе за те, за що можеш відповідати. Наприклад, я можу вплинути на безпеку власної родини, задоволення власних потреб, своє здоров’я. Стабільний психічний стан завжди дозволяє реально оцінити ситуацію.

– Чому хлопці «косять» від служби?

– Система строкової служби безнадійно застаріла. Розглядається заміна строкової служби 4-х місячною посиленою військовою підготовкою. Думаю, за сучасних економічних реалій так буде ефективніше.

– Які дивіденди дає армія?

– Звання, стабільне грошове забезпечення, форма, гарантоване й непогане пенсійне забезпечення. Але є те, що, звісно, змінює психіку людини назавжди – участь у бойових діях.

– Які методи застосовували?

– Декомпресійні заходи, психоедукація (психологічна просвіта), психологічний супровід, підтримка, консультування.

– Траплялось, коли командири давали тобі незаконні накази? Підкорялась чи шукала обхідні маневри?

– Відверто злочинних наказів мені не давали. Коли я була незгодна, не йшла сліпо виконувати. В армії міцна ієрархічна ланка і є із ким порадитись. Всі помиляються, коли обізнаності в тих чи інших питаннях не вистачає.

– Пенсію вже оформила? Адаптувалась до цивільного життя?

– Пенсії трошки більше 11 тис грн «набігло»… Напочатку хотілось виспатись і нічого не робити. Зараз важко психологічно. В армії стан постійної тривожності. Тим паче зараз. І мій організм довго шукав, за що потривожитись у цивільному житті. Я казала собі: «Так, стоп. Будуємо короткострокові плани. А коли буде більше ресурсу – тоді довгострокові». Намагалась знайти те, що мені допомагає – хобі, спілкування з дитиною, колегами, навчання, серіали і т.ін.

– Зараз налаштована на приватну практику чи пошук себе і релаксацію?

– У програми адаптації військовослужбовців від центру зайнятості не включалась. Займаюся приватною практикою, допомагаю у консультуванні організації «Мольфар». Віддаю борг і своєму сину, бо довгий час його не було зі мною.

– Науковою діяльністю ти не займалась?

– Ні, я практик: консультую індивідуально, а хотілося б спробувати групову роботу. Не думаю, що у центрі зайнятості мені запропонують таку роботу за достойні гроші.

– Що порадиш строковикам, які прийдуть в армію із весняним призовом?

– Умови служби зараз хороші. Харчують по каталогу, можна обрати собі, що їсти. Навіть червона риба у меню, оливки й шоколад обов’язково. Головне, «в’їхати» у систему і вірити в себе, армію, свої сили й можливості.

– Дякую за інтерв’ю.

Спілкувалась Наталія Журбенко

P.S. Інтерв’ю підготовлено в умовах підписаного Президентом України Указу “Про введення воєнного стану в Україні”.

 

 

 

 

 

 

 

 

Bookmark the permalink.

Comments are closed.