Фото з сайту Театр ім. М. Садовського у Вінниці — афіша, квитки та репертуар
Одружений, двоє дітей, партійний, стверджує, що готує неймовірні домашні настоянки, полюбляє «чорний гумор» – режисер-постановник Вінницького державного академічного муздрамтеатру ім. М. Садовського Григорій Сиротюк нині захищає Батьківщину у однострої у військовій частині одного із південних регіонів. У інтерв’ю він мімікрує, підлаштовуючись під співбесідника. Спілкування схоже на спілкування клієнта та офіціанта у ресторані: «Чого бажаєте, шановна/ий?”. Втім, дещо із особистого він все ж розповів...
– Вам порадили балотуватись у 2020-му році у депутати Вінницької обласної Ради від «Європейської солідарності». Ви свідомо обирали партію?
– Можливо, це і суб’єктивна думка, але у мене завжди було загострене відчуття справедливості. Саме тому вважаю демократію недосконалою системою, але, на даний момент, найбільш збалансованою. Завдяки членству у партії отримав нові знайомства, знайшов професіоналів для спілкування. Щось привніс у партійну «скарбничку»: досвід, знання, людський ресурс, адже на початку 2000-х працював у команді телеканалу «1+1». До першої – «помаранчевої» революції у 2004 році там була окрема редакція, що фінансувалась Медведчуком із топовими журналістами – Джангіровим і Піховшеком. А була команда телеканалу. Політичні програми цих одіозних «колег», яким були змушені надавати ефір, між собою ми називали «п’ятихвилинки ненависті». Свідки тих подій пам’ятають, як колектив телеканалу публічно перед українцями каявся за ті передачі й надалі обіцяв нести тільки правду… А я працював простим режисером та сценаристом. Українська політика мене завжди цікавила – близька тема. Я добре знав всю кухню маніпуляцій громадською думкою, бачив наочно, як людей можливо перетворити на отару – це неприпустимо.
– Ви чутливі, коли не чують Ваші аргументи, не вірять інформації?
– Звичайно. Думаю, й кожен так. Через це траплялись конфлікти, мене називали невігласом. Однак, у певних речах, час, власне, сам доводив мою правоту, викриваючи маніпуляції.
– Тож Ви обирали партію, чи партія обрала Вас?
– Я обрав партію. Вона працює на національну українську ідею, не дискредитує її. У далекому 1996 році я працював в команді конкурента Петра Порошенко на виборах до Верховної Ради не стільки свідомо, скільки з матеріальних причин… Через роки це вже був мій свідомий вибір. І я не пожалкував. Мені не довелося йти ні на які компроміси із совістю. Вся компанія була прозора, без використання брудних технологій… Саме завдяки цій кампанії я побачив, що політика – це не брудна справа, брудною її роблять люди!
– Навіть близькі Вам люди постраждали?
– На щастя – ні. Але я людина імпульсивна, навіть інколи невиважена, і коли мене щось дратує, можу бути доволі різким. Можливо, це ще зі шкільних років – навчався у 32-й вінницькій школі, носив ярлик «відірвиголова» й вчителі не вірили, що із мене виросте щось путнє. Вже студентом Санкт-Петербурзького (тоді Ленінградського державного інституту театру, музики і кіно ім. М. Черкасова – авт.) театрального вишу я прийшов до школи й наочно побачив, як мінливі настрої окремих вчителів часів Радянського Союзу – мене зустріли шанобливо, із “реверансами”, чим відверто збентежили…
– Втім, відрази до освіти вчителі Вам не привили – зараз Ви студент ДонНУ?
– Так, вступив на магістратуру за спеціальністю публічна політика та адміністрування (інтерв’ю писалось восени 2023р. – авт.). Знову ж таки, я людина творча і адміністративна робота мене, м’яко кажучи, мало приваблює. Проте, дивлячись на все те невігластво, яке панує довкола, розумієш, що треба щось робити. І, ви знаєте, я потрапив у чудову атмосферу! Високопрофесійні педагоги, з якими можна не тільки говорити за навчання, але й про життя, про свої проблеми. Отримати від них підтримку. Це дуже багато вартує! Окрім того, ти розумієш, наскільки це цікаво і скільки всього ти ще не знаєш! Розумієш, наскільки важливо зараз використовувати наукову базу, новітні технології… Проте, зважаючи, що зараз відбувається у державі, як дискредитується, маргіналізується культура, освіта, мистецтво – стає страшно. Це нерозуміння, що ніяка економіка, правознавство, комерція не зможуть нічого зробити без освіти і культури!
– А що запам’яталося під час навчання у Санкт-Петербурзі?
– Інститут був у центрі міста, а гуртожиток – на околиці. Пригадую, як я вже тоді демонстрував свій революційний характер петербурзькій богемі й відстоював українство. Якось «під чарку» ледь не побився із росіянами за українського гетьмана Івана Мазепу…
– Які життєві амплуа Ви опанували – режисер, сценарист, актор…
– Педагог, відеодизайнер… По завершенні навчання у магістратурі ДонНУ буду ще й дипломованим управлінцем. Багато що потрібно змінювати, повертаючи загальнолюдські цінності.
– За Вашими сценаріями знято декілька російських кінострічок?
– Спільно із Ігорем Шуровим свого часу ми писали сценарії та отримали гонорар – «Фабрика щастя» вийшла у 1993-му році, «Сьомий пелюсток» – у 2007-му, а «Гра у солдатики» – у 2017-му. Мені самому цікаво, як вони вплинули на свідомість тих глядачів, що їх дивились.
– Що для Вас кохання і як розумієте, що Вас кохають?
– Складно працювати у середовищі акторів – ніколи не знаєш, що утнуть. І на роботі почуття та стосунки шкодять – я так вважаю.
– Нещодавно у театрі відбулось відкриття сезону. Що порадите переглянути?
– Нова робота на малій сцені молодого режисера Євгена Карнауха «Blackout». Реально я побачив молодого, потужного режисера із, я так сподіваюсь, яскравим творчим шляхом. Але у нас всі вистави цікаві! Нікого не залишають байдужими! Незабаром будуть і нові вистави Тараса Мазура, Таїсії Славінської, мої… Мій улюблений стиль комедія-нуар “Цианістий калій… з молоком чи без?” Запрошую всіх.
– Як Ви ставитеся до брехні у політиці, стосунках, житті?
– Вважаю, що не має в світі жодної людини, яка б не брехала. Тому, брешуть всі! От і зараз я сиджу і брешу, бо у мене є своя правда, у яку хтось може не вірити. Проте, є різні фарби у неправди – є свята брехня, є “тактична неправда”…
– Чи хотіли б Ви реалізувати себе, як продюсер?
– Невдячна професія. Продюсер не лише шукає гроші на реалізацію проєкту, а й ризикує своїм ім’ям. За весь час я стикнувся з однією людиною, яку я вважаю продюсером від Бога – це Олександр Роднянський (засновник і продюсер “1+1” – авт.) в той час, коли я працював на каналі “1+1”. І оцінюю з професійної точки зору. Шкода, що певні помилки у виборі пріоритетів призвели до дуже важких наслідків, як для нього, так і для нашої країни… Проте, я завжди поважатиму його, як професіонала і як людину… Щодо мене, то я більше педагог. Поміж іншого, на театральних курсах реалізуюсь, як викладач, навчаю відчувати себе вільним і творчим. І особливо приємно спостерігати за творчими вдачами своїх учнів. Вони – мій найбільший капітал!
– Щиро дякую за відвертості.
Спілкувалась Наталія Журбенко, 2023р.
РЕКОМЕНДУЄМО ПРОЧИТАТИ:
Вінницький актор – в ролі Президента – СПІНОЗА
Театральний сезон у Вінниці відкрив “божевільний листоноша” – СПІНОЗА
Вінницький театр влаштував «Бал негідників» для поціновувачів «чорного гумору» – СПІНОЗА
