Українець вирішив спробувати пожити при комунізмі. У Соціалістичній Республіці В’єтнам. В Україні наразі – воєнний стан, а тут війна завершилась п’ятдесят років тому. В’єтнамці воювали зі США та їх союзниками. Нація тримала оборону силами партизанського спротиву майже 20 років поспіль. Як місцеві ставляться до американців, пропаганди та воєн сьогодні? Своїми спостереженнями наш земляк поділився із журналістом.
– Як змінився В’єтнам за ті роки, що ти там живеш, і що найбільше вражає в темпах розвитку країни?
– За 6,5 років у Ханої я бачу В’єтнам як країну, яка постійно рухається вперед, без пауз і зупинок. Вперше я відвідав Ханой ще у 2017 році, і зараз багато знайомих мені місць просто не впізнати: вражає швидкість будівництва, поява нових доріг. Наприклад, у Данангу одна з найчастіших скарг у відгуках про готелі – це будівництво поруч. За час мого перебування я бачив, як змінюються цілі райони, як росте бізнес, як з’являються нові сервіси й продукти, все більше людей опановують англійську, а молодь стає дедалі більш глобальною, уважною до зовнішнього вигляду та стилю.
У В’єтнамі комунізм має радше декларативний характер (якщо прирівняти термін “комунізм” до сучасних реалій). Так, присутня беззаперечна роль чиновника і контроль засобів масової інформації, але у своїй основі тут у приорітеті дотримання соціальних стандартів.
– Чи відчувається сьогодні у В’єтнамі пам’ять про війну зі США, як це виглядає?
– Пам’ять про війну, звісно, є. Вона присутня у музеях, яким приділяється багато уваги. Але у повсякденному житті відбулась зміна поколінь. За весь час мого перебування у В’єтнамі жодного разу в розмовах із місцевими не підіймалася тема війни як щось центральне чи актуальне. Для них це точно не тема №1, принаймні сьогодні. Минуле не забуте, але воно не паралізує суспільство. Навпаки, здається, що саме через пережите в’єтнамці особливо цінують стабільність, працю і розвиток. Вони не роблять спонтанних рішень, як наприклад кинути роботу без плану “В”, поїхати подорожувати на декілька місяців аби розвіятись. Тут такого немає. До того ж значний стрибок у розвитку В’єтнам зробив після 1994 року, коли США остаточно зняли торгове ембарго. Зі слів моєї дружини, до того життя було дуже скрутним: продукти по талонах, із їжі – в основному рис і деякі овочі, м’ясо було рідкістю. Цікавий факт, що у В’єтнамі замість «Як справи?» під час зустрічі часто запитують: «Чи ти поїв?». Це радше формальна ознака турботи, ніж буквальне питання. В цьому відображається складне минуле країни.
– Як самі в’єтнамці ставляться до Америки через 50 років після війни — є образа, байдужість чи вже партнерські відносини?
– На мій погляд, ставлення скоріше прагматичне. Багато в’єтнамців можуть пам’ятати історичну несправедливість, але при цьому нормально сприймають США як важливого партнера для бізнесу, освіти й технологій. В’єтнамська економіка дуже тісно пов’язана зі США, адже багато компаній, зокрема й американських, як-от Apple, Nike та багато інших, виробляють тут свою продукцію для подальшого експорту. До речі, у В’єтнаму є угода про вільну торгівлю з Євросоюзом, та США (хоча нещодавно угоду з США було дещо обмежено новою американською владою в рамках загальної зовнішньої політики США сьогодення). Загалом в’єтнамці зовсім не “rancorous” у повсякденному житті. І, як на мене, саме це допомагає їм жити теперішнім і дивитися в майбутнє. Це мене дуже вражає.
– Які головні уроки Україна могла б взяти з досвіду В’єтнаму у відновленні країни після тривалого конфлікту?
– В’єтнам демонструє, що після пережитого колоніалізму, потім війни з подальшим тривалим ембарго (коли країна не могла нічого експортувати чи імпортувати), країну відновлюють не гучні гасла, а терпіння, стабільні інституції, ставка на освіту, підприємництво й робочі місця. Тут доволі легко відкрити новий бізнес без великих вкладень, дуже гнучкі та лояльні податки для малого та середнього бізнесу якщо ти місцевий. Якщо щось не працює, то через деякий час можна спробувати зовсім інший напрям без тупцювання на місті. Другий мій урок – індивідуалізм проявляється менше, ніж у багатьох західних країнах. Наприклад, під час COVID-19 влада сказала носити маски – і всі почали це робити без дискусій, питань, чи висловлювань своєї думки щодо ковіду. І третій урок – практичність: не чекати ідеальних умов, а будувати систему вже зараз, адаптуючись до реальності.
– Під час війни проводили масові бомбардування та застосовували хімічні речовини, зокрема Agent Orange, внаслідок чого постраждала екологія і онкозахворювання у населення виявляють як наслідки пережитого…
– Так, є таке. Багато земель забруднено тією хімією і сьогодні.
– А що тебе найбільше здивувало у в’єтнамському суспільстві: у ставленні до роботи, сім’ї, держави чи іноземців?
– Працездатність і витривалість людей. В’єтнамці швидко адаптуються, не бояться багато працювати й часто готові жертвувати власним комфортом заради роботи. Ще одна важлива річ – сильне відчуття сім’ї та повага до старших. Тут живе культ пращурів: у більшості домогосподарств є вівтарі, де стоять портрети пращурів і залишають дари. Це суспільство, де родинні зв’язки мають величезну вагу. Також вразило ставлення до іноземців: тут зазвичай відчувається щирий інтерес і доброзичливість, хоча певна дистанція все ж є. В’єтнамці дуже чітко усвідомлюють, хто вони є, яку мають культуру й традиції, і не намагаються переймати чужі тренди. Усе тут робиться по-в’єтнамськи – зі своїм характером і своїм підходом, але без нав’язування цього підходу іншим. Якщо ти поважаєш місцеву культуру, тебе дуже часто приймають тепло.
Хотів би відмітити, що тут немає такого явища як «зневага бідності». Люди на мерседесах нормально відносяться до прибиральників сміття. Відсутні безхатьки, вуличні п’янички, наркомани, жебраки. Законом заборонено жебракувати та спати на вулиці.
Це не означає що немає бідних взагалі, але вони, як правило, десь собі облаштовують хоч якесь житло і намагаються щось робити, наприклад продавати чай на вулиці, сигарети якісь, чи лід…
Ціни на базові потреби – рис, якесь м’ясо та овочі дуже низькі.
– Якщо порівнювати Україну і В’єтнам, то де ти бачиш схожість у людях та настроях під час війни й у прагненні будувати майбутнє?
– Як мене головна схожість – це стійкість людей. І українці, і в’єтнамці мають внутрішню силу, здатність допомагати одне одному й працювати на майбутнє навіть у складні часи.
– Дякую за інтерв’ю.
Довідково. Війна у В’єтнамі – один із найкривавіших конфліктів ХХ століття, що тривав приблизно із 1955 до 1975 року.
