Проєкт ГО “СПІНОЗА” “Чистий простір” конкурсну комісію не пройшов, але після звернення до Вінницького міського голови смітник усе ж впорядкували. Ненадовго…
У сучасному місті сміттєвий контейнер — це, мабуть, найменш політизований об’єкт інфраструктури. Він або прибраний, або ні. Проте у Вінниці історія одного контейнерного майданчика показала, що навіть кілька квадратних метрів біля житлового будинку можуть пройти майже повний маршрут української бюрократії — від громадського проєкту до офіційного звернення до міського голови.
Історія почалася ще приблизно у 2011 році. Саме тоді мешканці будинку по вулиці Пирогова дедалі частіше звертали увагу на стан прибудинкового контейнерного майданчика. З роками проблема не зникала, бо окрім мешканців будинку користувачами сміттєбаків є приватний сектор, ресторан, авторемонт, продуктовий магазин, медлабораторія. Тож смітник поступово перетворився на постійний елемент міського пейзажу який, схоже, переживав будь-які адміністративні та кадрові зміни.
ФОТО СТАНОМ НА РАНОК 28.07.2026р.
У 2019 році було вирішено не просто скаржитися, а запропонувати рішення.
Громадська організація «СПІНОЗА» розробила проєкт «Чистий простір» та подала його на конкурс «Бюджет громадських ініціатив». Ідея була цілком прагматичною: облаштувати контейнерний майданчик та привести прилеглу територію до належного санітарного стану.
Втім, саме тут почалася історія, знайома багатьом громадським активістам.
Експертна група міської ради не допустила проєкт до голосування. У відповіді виконавчого комітету зазначено, що він не відповідав окремим критеріям Положення про Бюджет громадських ініціатив, оскільки передбачав роботи, які не могли фінансуватися в межах цього конкурсу.
Інакше кажучи, проблема існувала, необхідність її вирішення не заперечувалася, але запропонований механізм виявився неприйнятним.
Після цього історія на кілька років перейшла у знайомий український режим очікування. Смітник залишався на місці, сміття накопичувалось, інколи навіть меж смітника не вистачало і звалище вивалювалось на проїжджу частину. Разом із тим залишалося й питання: якщо громадський проєкт не може вирішити проблему, то хто може?
Відповідь виявилася доволі традиційною.
“Після того, як інші механізми фактично вичерпали себе, мешканцям будинку довелося звернутися безпосередньо до Вінницького міського голови”, – коментує голова Правління ГО “СПІНОЗА” Наталія Журбенко. Тож звернення до Сергія Моргунова було не першим кроком, а останньою можливістю.
У червні 2026 року був підготовлений та скерований до ВМР відповідний документ. У відповіді виконавчий комітет повідомив, що земельна ділянка перебуває у приватній власності ОСББ «Пирогова 39», а питання використання спільного майна належить до компетенції співвласників будинку.
“Раціональним власникам цілком зрозуміло – оскільки земельною ділянкою користуються майже уся прилегла територія, її слід здати в оренду КУП “ЕкоВін”, яке встановило і тримає там свої контейнери. А на виручені кошти організувати прибирання території та її охорону від захаращення. Але цього головою ОСББ дотепер не зроблено”, – коментує керівник ГО “СПІНОЗА” Наталія Журбенко.
Міська влада повідомила, що із керівництвом ОСББ Андрієм Калашніковим проведено відповідну роз’яснювальну роботу – яку саме не поінформувала. Але заходів щодо приведення території до належного санітарного стану було вжито.
“За інформацією комунального підприємства “Муніципальна варта” Вінницької міської ради з головою правління ОСББ “Пирогова 39” проведена відповідна роз’яснювальна робота…”, – йдеться у відповіді за підписом заступника міського голови В. Скальського.
На цьому місці можна було б поставити крапку. Але, як відомо, історія цікава продовженням.
Вона демонструє одну з характерних особливостей місцевого самоврядування: іноді всі учасники процесу погоджуються, що проблема існує, однак роками не знаходиться механізму, який дозволив би її вирішити. Минув місяць з моменту звернення і територія знову захаращена.
Подана громадська ініціатива не пройшла через формальні критерії, балансоутримувач має власні повноваження, орган місцевого самоврядування обмежений нормативними процедурами. У підсумку звичайний контейнерний майданчик стає прикладом того, як адміністративна логіка виявилась значно складнішою за саму проблему.
А хотілося б, аби для впорядкування звичайного смітника мешканцям не доводилося проходити весь шлях — від написання громадського проєкту до офіційного листування з міським головою.
Бо європейське місто починається не з кількості листів чиновникам, а з того, що питання благоустрою вирішуються раніше, ніж стають темою для багаторічної переписки.
Ця історія не лише про один контейнерний майданчик.
Вона про те, скільки часу іноді потрібно громаді, щоб змусити систему відреагувати на проблему, очевидну для всіх. І якщо для наведення ладу біля звичайного смітника знадобилося майже п’ятнадцять років, громадський проєкт, офіційне листування та звернення до міського голови, то питання виникає не до наполегливості мешканців. Питання – до ефективності системи реагування на потреби мешканців міста.
