Вінницька ОВА “воює” з “російською федерацією” – як у документі президентської вертикалі зникли великі літери.
Що відбувається, коли журналіст намагається отримати відповіді на суспільно важливі запитання від органу державної влади? У випадку з Вінницькою обласною військовою адміністрацією – можна отримати травми (і моральні, і фізичні), штучно створені перешкоди і… багатосторінкову офіційну відповідь із суттєвими орфографічними помилками.
Так, у серпні 2026 року, вінницький журналіст звернувся до адміністрації аби дізнатись, як виконується Закон України “Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення деяких гарантій діяльності медіа і журналістів та забезпечення права громадян на доступ до інформації”, підписаний Президентом України Володимиром Зеленським 14 січня 2026 року.
Йшлося про гарантії для журналістів в умовах воєнного стану “…безперешкодно відвідувати приміщення суб’єктів владних повноважень, відкриті заходи, що ними проводяться, бути присутнім на заходах, що проводяться у режимі відеоконференції, та бути особисто прийнятим у розумні строки їх посадовими і службовими особами…”.
Однак, при вході до приміщення адміністрації стояли чоловіки в однострої, які перешкодили законній журналістської діяльності та відмовилась супроводити журналіста до приймальні начальниці Вінницької ОВА/ОДА Наталі Заболотної.
Здавалося б, йдеться про цілком звичайне право працівника інформаційного простору ставити запитання посадовцям та отримувати інформацію, що становить суспільний інтерес.
Але, по факту, носителі уніформи вирішили, що підтверджуючий документ, українське громадянство, чималий регіональний стаж у медіа, відсутність заборонений речей у сумці – не є правом на професійну діяльність українському медійнику, бо він може становити якусь уявну загрозу.
Як того вимагає законодавство, журналіст скерував скаргу на протиправні дії працівників ВОВА до очільниці адміністрації.
Отримана відповідь відверто здивувала – виявляється, за закритими дверима, місцева влада багато що приховує від своїх же громадян. Чиновники пояснили, що адміністрація перебуває під посиленою охороною, а доступ сторонніх осіб до службових приміщень обмежений. Пропускний режим – це зрозуміло і логічно. А от чому права журналістів провладні прирівняли до прав пересічних громадян, хоча для журналістської діяльності є окремо прописані закони – так і залишилось “таємницею”.
Втім, найбільше запитань виникло не до пропускного режиму, а до якості самої офіційної відповіді.
Керівник апарату – Олександр Коханець, використовуючи фірмовий бланк Вінницької обласної військової адміністрації, назву держави-агресора написав з малої літери — «російська федерація»!
У документі органу державної влади це НЕПРИПУСТИМО. Бо свідчить про безграмотність посадовця, його низький рівень володіння державною мовою.
Як же чиновник, який за законом має володіти державною мовою на встановленому рівні, допустив орфографічну помилку в офіційному документі?
Як відомо, в українському правописі офіційна назва держави — «Російська Федерація», тобто обидва слова пишуться з великої літери.
Проте, на лист журналіста із проханням виправити помилку в офіційній відповіді органу державної влади — Вінницької обласної військової адміністрації, яка діє у системі державної влади України, Коханець не відповів.
А це ж не допис у соціальних мережах та не приватне листування!
Виникає закономірне запитання: як орган, покликаний демонструвати зразок дотримання законодавства та державних стандартів, може надсилати громадянину документ із елементарною орфографічною помилкою?
Особливо дивно це виглядає з огляду на вимоги до володіння державною мовою для посадовців.
Державний службовець має володіти українською мовою на належному рівні, а документи, які виходять від державного органу, повинні бути грамотними та відповідати нормам української літературної мови.
Тож ця історія виявила ще одну проблему — вже не з пропускним режимом, а з рівнем підготовки тих, хто готує офіційні документи. А також відповідальності кадрової служби, яка здійснює добір на відповідальні посади.
Журналіст хотів отримати відповіді від влади. Натомість отримав документ, який сам породжує нові запитання. Наскільки відкритою є влада для своїх же громадян? Наскільки якісно вона спілкується із суспільством? І, зрештою, наскільки добре її посадовці знають державну мову?
У підсумку – елементарний тест не пройдено.
Бо якщо навіть назву держави в офіційному документі пишуть так, ніби йдеться про якусь вигадану або неіснуючу на жодній мапі країну, то виникає питання не лише до журналіста, який намагався достукатися до влади, а й до самої влади – чи не “воює” вона із своїми ж громадянами? Обізнаними, освіченими, компетентними? Та хто і як перевіряє документи перед тим, як вони виходять за межі чиновницьких кабінетів?
Наталія Журбенко для сайту ГО “СПІНОЗА”
