Категорія: Корисне

Із лютого цього року вінничани масово отримують смс-розсилки від абонента, маркованого як SBU_UVAGA! У повідомленні пропонується “палити шпигунів” й відправляти інформацію у Телеграм-канал чи за визначеним чотиризначним номером телефону. Що це – “самодіяльне” ІПСО чи свідома провокація на злочини? 

Ці повідомлення надходять навіть неповнолітнім на їх приватні номери. Уявіть, ви на роботі, у громадському транспорті або вдома аж раптом – дзинь! На ваш особистий номер прилітає смс. І це не виграш у акції магазину чи доставка піци. Це Служба безпеки України вирішила порушити вашу приватність та ще й “очима підлітків” визначити “Ху із Ху”. 

Те, що це не пранк, а цілком серйозна пропозиція – підтвердив телефоном у розмові із журналістом речник СБ України Денис Закаблук. 

(фото із офіційного сайту “Голос України”) 

Мовляв, “делегували повноваження” – як новий “геніальний план оптимізації кадрів”. А й то правда, навіщо долучати професійних агентів, аналітиків та оперативників, оплачувати роботу, якщо можна просто скинути все на школярів, яким не дає спокою слава “піонера-героя” Павлика Морозова.  

У чому логіка? 

За вчинком “захисників безпеки” відбувається приблизно так: 

• Крок 1: Порушується право на приватність громадян і надсилається масовий спам без жодного дозволу 

• Крок 2: Оголошується всеукраїнський квест «Знайди ФСБшника і злий його у… Телеграм» 

• Крок 3: Чекати, поки підлітки замість навчання почнуть масово тролити тих, хто їм “мордою не вгодив”.  

А й то правда, шукати ворожих агентів через складні супутникові системи та перехоплення – дорого. А створити чат-бот із провокативною назвою і спонукати молодь робити всю рутину, додавши головного болю їх батькам – виходить, зручніше. 

Отож, “олдам” тепер слід контролювати не лише домашку з геометрії, а й Телеграм-бот нащадка. Бо десь між уроками він може здати парочку шпигунів. А згодом, замість очікуваної “грамоти від спецслужб”, батьки отримають штраф за хуліганство. 

“Спихотерапія” – не сміхотерапія 

Безумовно, пильність – це круто. Але сучасні методи маркетингу від державних структур іноді на межі здорового глузду. Навіть у загартованих усілякими ІПСО “акул пера і мікрофона” після такого масованого спаму з’являються недобрі думки.  

Так, один із “старожилів-політологів” поважного українського інформагентства, ознайомившись зі змістом смс, вже на повному серйозі бачить у підлітках – потенційних диверсантів. 

А на який ефект смс-“когнітивно-поведінкової терапії” очікували силовики? Питання є, але Закаблук залишив його без відповіді… То що ж робити наразі із наслідками?  

Прокоментував український громадський діяч, юрист, психолог, педагог і спортивний тренер, доктор педагогічних наук, професор, академік, президент Академії науковців України. Засновник мережі спортивних клубів та спортивних магазинів «Максимус». Заслужений тренер України, майстер спорту України, багаторазовий срібний та бронзовий призер світу з боротьби самбо та дзюдо Борис Максимчук:  

• Небезпека «самодіяльної» когнітивно-поведінкової терапії полягає у відсутності клінічного контролю: некваліфіковане втручання в ментальні процеси може призвести до ретравматизації та загострення станів. КПТ – це структурований інструментарій, що вимагає вищої профільної освіти та супервізії, а не лише короткострокових курсів. Безпечною альтернативою для самостійної підтримки психічного стану є тілесно-орієнтовані та психофізіологічні практики, які допомагають знизити рівень кортизолу без ризику деструктивного впливу на когнітивну сферу. Ефективними та безпечними методами стабілізації є дихання Віма Гофа, контрастний душ, а також робота з еплікаторами Ляпко для зняття м’язових затисків. Сміхотерапія, йога-нідра та хатха-йога допомагають гармонізувати психоемоційний стан через роботу з тілом. Позитивний ефект також дають практики концентрації на диханні, медитації, використання мантр та молитви, які дозволяють змістити фокус уваги з тривожних думок. Методи енергетичної роботи та практики Роберта Брюса можуть бути корисними для глибинного самоконтролю за умови свідомого підходу. Поєднання цих підходів дозволяє значно підвищити стійкість психіки. Проте пам’ятайте: при наявності клінічних порушень жодна практика не замінить фахову допомогу сертифікованого психотерапевта. 

Ось вам – наш спам 

Місцевий журналіст-коментатор, активний користувач соцмереж, вже підрахував: йому на телефон надійшло біля десятка таких повідомлень за п’ять місяців.  

Такі масові розсилки повідомлень на персональні мобільні номери громадян, без їхньої попередньої згоди, викликають щирий гнів з приводу нівелювання чинного законодавства України і, ймовірно, нецільового використання на це бюджетних коштів.  

Наприклад, якщо йдеться про рятувальників ДСНС щодо зміни номерів телефонів оперативного виклику – розсилка повідомлень цілком логічна.  

А ось правові механізми розповсюдження інформації щодо захисту національної безпеки мають залишатися в рамках закону, переконаний громадський активіст із Хмільника, керівник ГО “ПРАВО” Віталій Дорох: 

• У цій ситуації важливим є не стільки зміст повідомлення, скільки спосіб його розсилки. Якщо мобільні оператори просто надіслали SMS своїм абонентам у межах загальнонаціональної інформаційної кампанії, а СБУ не отримувала списків конкретних телефонних номерів, то говорити про порушення законів «Про захист персональних даних» чи «Про електронні комунікації»… наразі немає жодної публічної інформації, яка б свідчила про такі обставини.

Закон – не дишло 

Відповідно до Закону України «Про захист персональних даних», номер мобільного телефона, прив’язаний до конкретної особи (або навіть контрактний номер), є персональними даними. І використання та передача таких даних операторам для розсилки можлива лише за усвідомленою згодою користувача.  

Окрім того, із 2021 року в Україні діє Закон «Про електронні комунікації», який прямо забороняє розсилання спаму. 

• Що таке спам: Це неодноразові (більше трьох повідомлень) або масові (більше п’яти повідомлень одному абоненту) електронні, текстові чи мультимедійні повідомлення, які надсилаються без попередньої згоди споживача. 

• Державні розсилки: Закон робить виняток для повідомлень органів державної влади щодо надзвичайних ситуацій, загроз життю чи оперативного інформування про заходи безпеки (наприклад, сигнали повітряної тривоги). Проте заклики користуватися чат-ботами чи загальні попередження про вербування не кваліфікуються як екстрене сповіщення про безпосередню загрозу. 

Що день майбутній нам готує… 

Навіщо ж наші “органи” перекладають відповідальність на будь-кого? Адже згідно з Кримінальним процесуальним Кодексом та Законом «Про Службу безпеки України», виявлення, припинення та розслідування злочинів проти національної безпеки — це виключна компетенція правоохоронних органів. 

Більш того, залучення неповнолітніх до фактичного збору інформації чи комунікації з потенційними злочинцями несе пряму загрозу їхній психологічній та фізичній безпеці. Місія дорослих – захищати дітей від психологічного тиску, надаючи право на власний вибір, а не нав’язувати власні сценарії.

А якщо підліток таки вступить у “гру з ворогом”, намагаючись “злити” його в бот? Факт отримання смс від СБУ не звільнить його від кримінальної відповідальності. 

Висновок 

Держава має право інформувати громадян, але використання методів «агресивного маркетингу» з порушенням приватності демонструє слабкість правових інструментів.  

Втім, задля “сміхотерапії”, наведу читачам трішки з розмови із знайомим військовим у запасі, який зараз мирно працює “на гражданці”. Незважаючи на досвід, спецзнання та вислугу, за чотири роки воєнного стану він не знайшов “кандидатів” для цього чат-боту. 

Тож разом переможемо… і спам, і шпигунів! 

Працювала із інформацією Наталія Журбенко 

Українець вирішив спробувати пожити при комунізмі. У Соціалістичній Республіці В’єтнам. В Україні наразі – воєнний стан, а тут війна завершилась п’ятдесят років тому. В’єтнамці воювали зі США та їх союзниками. Нація тримала оборону силами партизанського спротиву майже 20 років поспіль. Як місцеві ставляться до американців, пропаганди та воєн сьогодні? Своїми спостереженнями наш земляк поділився із журналістом.  

– Як змінився В’єтнам за ті роки, що ти там живеш, і що найбільше вражає в темпах розвитку країни? 

– За 6,5 років у Ханої я бачу В’єтнам як країну, яка постійно рухається вперед, без пауз і зупинок. Вперше я відвідав Ханой ще у 2017 році, і зараз багато знайомих мені місць просто не впізнати: вражає швидкість будівництва, поява нових доріг. Наприклад, у Данангу одна з найчастіших скарг у відгуках про готелі – це будівництво поруч. За час мого перебування я бачив, як змінюються цілі райони, як росте бізнес, як з’являються нові сервіси й продукти, все більше людей опановують англійську, а молодь стає дедалі більш глобальною, уважною до зовнішнього вигляду та стилю. 

У В’єтнамі комунізм має радше декларативний характер (якщо прирівняти термін “комунізм” до сучасних реалій). Так, присутня беззаперечна роль чиновника і контроль засобів масової інформації, але у своїй основі тут у приорітеті дотримання соціальних стандартів.

– Чи відчувається сьогодні у В’єтнамі пам’ять про війну зі США, як  це виглядає? 

– Пам’ять про війну, звісно, є. Вона присутня у музеях, яким приділяється багато уваги. Але у повсякденному житті відбулась зміна поколінь. За весь час мого перебування у В’єтнамі жодного разу в розмовах із місцевими не підіймалася тема війни як щось центральне чи актуальне. Для них це точно не тема №1, принаймні сьогодні. Минуле не забуте, але воно не паралізує суспільство. Навпаки, здається, що саме через пережите в’єтнамці особливо цінують стабільність, працю і розвиток. Вони не роблять спонтанних рішень, як наприклад кинути роботу без плану “В”, поїхати подорожувати на декілька місяців аби розвіятись. Тут такого немає. До того ж значний стрибок у розвитку В’єтнам зробив після 1994 року, коли США остаточно зняли торгове ембарго. Зі слів моєї дружини, до того життя було дуже скрутним: продукти по талонах, із їжі – в основному рис і деякі овочі, м’ясо було рідкістю. Цікавий факт, що у В’єтнамі замість «Як справи?» під час зустрічі часто запитують: «Чи ти поїв?». Це радше формальна ознака турботи, ніж буквальне питання. В цьому відображається складне минуле країни.

– Як самі в’єтнамці ставляться до Америки через 50 років після війни — є образа, байдужість чи вже партнерські відносини? 

– На мій погляд, ставлення скоріше прагматичне. Багато в’єтнамців можуть пам’ятати історичну несправедливість, але при цьому нормально сприймають США як важливого партнера для бізнесу, освіти й технологій. В’єтнамська економіка дуже тісно пов’язана зі США, адже багато компаній, зокрема й американських, як-от Apple, Nike та багато інших, виробляють тут свою продукцію для подальшого експорту. До речі, у В’єтнаму є угода про вільну торгівлю з Євросоюзом, та США (хоча нещодавно угоду з США було дещо обмежено новою американською владою в рамках загальної зовнішньої політики США сьогодення). Загалом в’єтнамці зовсім не “rancorous” у повсякденному житті. І, як на мене, саме це допомагає їм жити теперішнім і дивитися в майбутнє. Це мене дуже вражає.

– Які головні уроки Україна могла б взяти з досвіду В’єтнаму у відновленні країни після тривалого конфлікту? 

– В’єтнам демонструє, що після пережитого колоніалізму, потім війни з подальшим тривалим ембарго (коли країна не могла нічого експортувати чи імпортувати), країну відновлюють не гучні гасла, а терпіння, стабільні інституції, ставка на освіту, підприємництво й робочі місця. Тут доволі легко відкрити новий бізнес без великих вкладень, дуже гнучкі та лояльні податки для малого та середнього бізнесу якщо ти місцевий. Якщо щось не працює, то через деякий час можна спробувати зовсім інший напрям без тупцювання на місті. Другий мій урок – індивідуалізм проявляється менше, ніж у багатьох західних країнах. Наприклад, під час COVID-19 влада сказала носити маски – і всі почали це робити без дискусій, питань, чи висловлювань своєї думки щодо ковіду. І третій урок – практичність: не чекати ідеальних умов, а будувати систему вже зараз, адаптуючись до реальності.

– Під час війни проводили масові бомбардування та застосовували хімічні речовини, зокрема Agent Orange, внаслідок чого постраждала екологія і онкозахворювання у населення виявляють як наслідки пережитого… 

– Так, є таке. Багато земель забруднено тією хімією і сьогодні.

– А що тебе найбільше здивувало у в’єтнамському суспільстві: у ставленні до роботи, сім’ї, держави чи іноземців? 

– Працездатність і витривалість людей. В’єтнамці швидко адаптуються, не бояться багато працювати й часто готові жертвувати власним комфортом заради роботи. Ще одна важлива річ – сильне відчуття сім’ї та повага до старших. Тут живе культ пращурів: у більшості домогосподарств є вівтарі, де стоять портрети пращурів і залишають дари. Це суспільство, де родинні зв’язки мають величезну вагу. Також вразило ставлення до іноземців: тут зазвичай відчувається щирий інтерес і доброзичливість, хоча певна дистанція все ж є. В’єтнамці дуже чітко усвідомлюють, хто вони є, яку мають культуру й традиції, і не намагаються переймати чужі тренди. Усе тут робиться по-в’єтнамськи – зі своїм характером і своїм підходом, але без нав’язування цього підходу іншим. Якщо ти поважаєш місцеву культуру, тебе дуже часто приймають тепло.

Хотів би відмітити, що тут немає такого явища як «зневага бідності». Люди на мерседесах нормально відносяться до прибиральників сміття. Відсутні безхатьки, вуличні п’янички, наркомани, жебраки. Законом заборонено жебракувати та спати на вулиці. 

Це не означає що немає бідних взагалі, але вони, як правило, десь собі облаштовують хоч якесь житло і намагаються щось робити, наприклад продавати чай на вулиці, сигарети якісь, чи лід…

Ціни на базові потреби – рис, якесь м’ясо та овочі дуже низькі.

– Якщо порівнювати Україну і В’єтнам, то де ти бачиш схожість у людях та настроях під час війни й у прагненні будувати майбутнє? 

– Як мене головна схожість – це стійкість людей. І українці, і в’єтнамці мають внутрішню силу, здатність допомагати одне одному й працювати на майбутнє навіть у складні часи.

– Дякую за інтерв’ю. 

Довідково. Війна у В’єтнамі – один із найкривавіших конфліктів ХХ століття, що тривав приблизно із 1955 до 1975 року.  

Наш подільський Вальтер Скотт (шотландець, основоположник історичного роману ХІХ ст., автор всесвітньовідомого “Айвенго” та ін. – авт.) – заслужений журналіст України Олександр Дмитрук, знає більше, ніж написав. А створив вінницький літератор, поміж іншого, понад 15-ть романів. Крайній роман – “Помилка генерала”, що вийшов друком на початку цього року – не лише про Ватерлоо “великих зірок”, а й про кохання, армійський бізнес і… військові таємниці. Про них і поговоримо із автором.   

• Олександре Микитовичу, ваша нова книга має доволі промовисту назву — «Помилка генерала». Про яку саме помилку йдеться?

– Насправді це не лише про одну людину. Це історія цілого покоління людей, які отримали владу, ресурси й можливості після розпаду Радянського Союзу. Подробиці, як вони розпорядилися цим спадком, окремі долі військових у запасі, можливості спецслужб та й таке… Головний герой – Микола Мудрий – збірний образ двох генералів які в 90-х перетворили військову систему, що розвалювалася, на доволі успішний бізнес.  

• У романі дуже багато деталей про армію, розкрадання майна, військові полігони. Це художня вигадка чи реальні факти?  

– Основа – реальні події. На початку 90-х я бачив, як виводили радянські війська з Польщі, Німеччини, Чехословаччини. В Україну повернулися далеко не всі офіцери і далеко не всі ресурси. Українці, одружені на росіянках, здебільшого, повернулись до Росії… І тоді почався величезний хаос: продавалося все – від пального до амуніції. Через базари проходили тонни бензину, авіаційного гасу, військового майна. Люди, які мали доступ до ресурсів, дуже швидко зрозуміли, як на цьому заробляти.  

• Ваш герой також починає будувати власну імперію?  

– Так. Він використовує військовий полігон, землю, техніку, зв’язки. Засіває тисячі гектарів гречкою, домовляється з місцевою владою, поступово підминає під себе цілий регіон. Але мене цікавив не тільки бізнес. Мене цікавила психологія людини, яка одного дня починає вірити, що їй дозволено все.  

• Чому ж тоді «помилка»?  

– Бо в певний момент герой розуміє: він заробляв на Росії, вигравав тендери для російської армії, постачав продукти. А потім російські солдати пішли на Київ із його тушонкою в рюкзаках. Ось тоді й приходить усвідомлення справжньої помилки.  

• Тобто книга – про моральний вибір і муки сумління?  

– Саме так. Мене завжди цікавило, чому люди продаються за матеріальні блага. Чому хтось, пройшовши важке життя, не витримує спокуси владою, квартирами, статусом, грошима. Це дуже складна психологічна тема.  

• Ви багато говорите про покоління людей, які пережили війну, перебудову, розвал країни. Це теж частина роману?  

– Безумовно. Я сам виріс у родині фронтовика. Батько пройшов війну, мав поранення. Сорок років військової служби, але він уникав розмов про це, навіть ігнорував кінофільми про те страхіття. Я бачив, як війна ламає людину навіть через десятки років. І мені боляче, що суспільство часто не робить висновків із власної історії.  

• У романі відчувається певне розчарування сучасністю.  

– Так, бо я бачу, як сьогодні знецінюється професіоналізм, культура, освіта. Молодь часто не знає історії, не читає, не вміє аналізувати. А без цього неможливо будувати державу.  

• Це вже ваш 15-й роман. Коли ви почали писати?  

– Ще на початку 80-х. Перший роман довелося спалити через проблеми з тодішньою системою… Добре, що зберігся синопсис.Потім усе відновив. Тому для мене література – не просто творчість, а спосіб говорити правду про час, у якому живемо.  

• І все ж, попри складні теми, у ваших словах часто звучить іронія.

– Швидше за все сарказм. Хоча без гумору в нашій країні вижити важко. Особливо журналістам і письменникам.  

• Що б ви хотіли, аби читач виніс із «Помилки генерала»?  

– Розуміння того, що найбільші катастрофи починаються не з ракет і танків, а тоді, коли люди перестають відповідати за власні рішення. Коли зневажається рідна мова і культура. Коли покора переростає в мовчазне рабство. 

• Нещодавно почула, що у Вас дивний родовід… 

-Трохи є. Справа у тому, що одні предки перебралися на Поділля з Волині, де було перенаселення, а інші прийшли з Валахії. Це були родичі воєводи, люди досить заможні. Що примусило покинути рідний край невідомо. Потім вони одружили дітей і нині в селі одні Дмитруки русяві, інші чорняві. По материнській лінії з рідкісним прізвищем Сікан усе простіше. Її дід працював керуючим на Шпиківському цурозаводі, а батько, згодом, головним механіком. Казали люди, що він ремонтував геть усе на світі…

Спілкувалась Наталія Журбенко 

У кожного дитсадка є своя супергероїня. Її пізнають не за дрес-кодом, а за вміння одночасно заспокоїти з десяток “драконів”, переконати, що манна каша – то делікатес і розповісти повчальну казку, яку діти перекажуть вдома батькам. Знайомтесь –  практичний психолог, – Наталія Горобчук. Хоча… екс-завідувачку комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад №35 Вінницької  міської ради» знають чи не усі вінничани. Понад 40 років вона тримає цей маленький всесвіт у рівновазі – із усмішкою, гумором і запасом терпіння, що, повірте, набагато більший за територію будь-якого дитячого майданчика. 

фото надано з архіву Н.С. Горобчук

– Наталіє Семенівно, у Вас величезний досвід роботи із  дошкільнятами. Давайте порівняємо, як змінились діти 2000-х і сьогодні? 

Діти сучасності відрізняються незалежною поведінкою, краще відчувають “кордони”, відстоюють їх та більш емоційно чутливі. Довелось кардинально змінити педагогічні методи та прийоми, індивідуальний підхід до кожної дитини. У буквальному сенсі виборюємо увагу малечі цікавими щоденними справами. Не кожен педагог зараз може відчути й адаптуватись до новацій у педагогічних підходах – тому так багато вакансій у нашій сфері дошкільної освіти та виховання. Але ж яке цікаве це нове покоління! Гаджетозалежні – враження, що вміння користуватись мобільними пристроями у них закладено на генетичному рівні. Технічний прогрес спрацював у розвитку правої півкулі, але ліва, що відповідає за  аналітичне мислення, мовленнєві навички, запам’ятовування  інколи відстає. З дошкільниками проводиться велика робота для всебічного розвитку і на вдячність – безумовна любов і довіра. Це, направду, висока ціна за нашу непросту працю.  А ще сучасним дітям притаманна висока еко-свідомість: значне підвищення рівня екологічної обізнаності; враження, що це покоління вже народилось із розумінням свого майбутнього, важливості збереження навколишнього середовища. Їм цікаві питання природничі, пов’язані із екологією, змінами клімату, правильним харчуванням, здоров’ям. Парадоксально, але – довгожительствотеждлянихтематоп.

– Вважаєте, ці риси мимоволі сформував нинішній “воєнний стан” у країні? І чи відслідковуєте збільшення страхів, тривожності, агресії у сучасних дошкільнят? 

Безумовно. Окремо формуємо план роботи із такими дітками та приділяємо їм підвищену увагу. Страхи, здебільшого, пов’язані ізвоєнним станом: сигнал тривоги і швиденько біжимо в укриття. Підвищені заходи безпеки – це завжди стрес, навіть для дорослих із досвідом. А йдеться про дітей.

– Як батькам розпізнати ці ознаки стресу або травматизації?

Спостерігати за звичайною поведінкою: як дитина їсть, спить, у які ігри грає. І якщо помічено відхилення у дитячій поведінці – корегувати спільно із педагогом. На жаль, батьки інколи намагаються приховати діагноз дитини з ментального здоров’я. Але не слід боятися особливостей – у дошкільному віці більшість так званих “відхилень” швидко виправляються педагогічною корекцією та розвитком навичок соціальної адаптації. Наприклад, агресія раніше відзначалась дуже рідко – хіба що у родинах, де дитина це змалку спостерігала і копіювала деструктивну поведінку. Зараз дітки, навіть дуже маленькі, виявляють такі риси і ми працюємо із ними за спеціальною програмою. 

– Чому, на Вашу думку, батьки так вчиняють? Це недовіра до педагогів, відсутність просвітництва від лікарів, що не роз’яснюють наслідки ігнорування процесів, чи власні страхи, за “не таку” дитину? 

Думаю, є недопрацювання медиків і страхи батьків, які чомусь вважають, якщо ментальний діагноз прописати у документах до дитсадка, то дитині десь це може зашкодити. У результаті – відсутність у нас потрібної інформації ускладнює освітній процес. Не слід боятись особливостей дитини, варто проговорювати наявні складнощі аби ми вносили корективи у її розвиток за допомогою сучасних і дієвих методів психолого-педагогічної  корекції. Хто це із батьків розуміє, має хороші результати. До школи малеча йде соціально адаптованою, вміє регулювати власні емоції, сприймати навчальний матеріал і має потрібні навички для ефективного спілкування. Зараз приділяється увага до відкриття інклюзивних груп у дитячих садочках і це добре, бо потрібно особливим дітям.

– Які методи або підходи допомагають підтримати ментальне здоров’я дошкільнят у період воєнного стану? 

Гра. Програємо складні ситуації спочатку з педколективом, а потім вирішуємо, що оптимально. Допомагають ігри на розпізнавання та опанування емоцій. На фізкультхвилинках пропонуємо діткам міцно стиснути кулачки, потупати ніжками аби “затупати” свій поганий настрій. Малюки сміються, повторюють рухи, емоції грають на обличчях і все зайве, що заважає, виходить само по собі. Дитина має навчитись розпізнавати свої емоції, називати їх, “ловити” небажані та відпрацьовувати.Відчуттябезпеки,любові,повагидо індивідуальності, ігрові методики змінюють поведінку маленьких “агресорів”. Навіть змінюються батьки, які дослухаються до наших рекомендацій.

фото надано з архіву Н.С. Горобчук

– Чи можуть наслідки пережитого за цих чотири роки воєнного стану негативно впливати на розвиток дитини в майбутньому? Як цьому запобігти на Вашу думку? 

• Наш педколектив робить максимум, щоб нове покоління так зване “Альфа” відчуло любов, турботу аби нести у цей світ позитив і добро. Велика увага приділяється розвитку мовлення. Адже коли дитина правильно комунікує, звичайно, вона краще розвивається, їй легше навчатись у школі, будувати стосунки і дружні зв’язки. Шкода, що у нашому дошкільному закладі не має логопеда – відчувається потреба у фахівцеві, зараз мовлення у діток страждає. Є тенденція мислення “нового покоління” випереджає мовлення. А, не знаючи рідної мови, важко вчити іноземну. Втім, виконуючи вимоги нового Закону про дошкільну освіту, з 1 вересня 2026 року активно запроваджується обов’язкове вивчення англійської мови старшими дошкільниками. Є педагоги, що мають відповідну спеціальність. Загалом, пишаємось нашими випускниками, яких із задоволенням приймають школи міста.

 Дякую за змістовне інтерв’ю. 

Спілкувалась Наталія Журбенко 

P.S. Наталія Горобчук – переможниця конкурсу «Людина року-2010», переможниця міського освітнього конкурсу «Подільська Вікторія» у 2014 та 2016р., авторка багатьох навчально-методичних посібників, які стали переможцями міжнародних конкурсів (2009, 2011, 2012, 2013, 2022, 2026 р.)     

Нагороджена:  дипломом Верховної Ради України, нагрудним знаком «Відмінник освіти України», нагрудним знаком «Софія Русова», нагрудним знаком «Василь Сухомлинський», лауреат Премії Верховної Ради України.  

Авторка наукової роботи:

Як багаторічний адміністратор, розвивала оздоровчі методики, санаторний напрям закладу, проводила методичну роботу на рівні міста. 

В Україні відсутній закон, що зобов’язує наречених проходити медичне обстеження перед шлюбом. Медогляд – добровільний. То як же швидко отримати об’єктивну інформацію про свою другу «половинку» не переглядаючи її медкарту?

Справжній інформатор про кожного з нас – не телефон, не соцмережі й навіть не бабуся-сусідка. Це – наша кров. Так, цей червоний репортер бігає по венах і капілярах, наче секретний агент, записуючи кожен “гріх” у медичний щоденник.

Просто здай кров із пальця і без слів лікар знатиме про вас майже все: скільки у вас стресу, сну, харчові вподобання і навіть чи живе «чужинець» у вашому організмі. Не дивуйтеся, якщо лікар запитає: “А навіщо ви вчора о третій ночі їли шаурму і дивились серіал до ранку?” – він просто прочитав це між рядками вашого аналізу.

Кров – як чорна скринька особистісних «польотів» у житті. В ній можна знайти сліди втоми, запалень, прихованих хвороб, гормональних порушень, браку вітамінів і навіть натяки на майбутні проблеми. Холестерин «здасть» любов до ковбаси і майонезу. Цукор «порахує» усі цукерочки. А феритин мовчки спостерігатиме за тим, як ви “забувєте” їсти гречку.

Аналіз крові – правда без фільтрів. Навіть коли ви мовчите – говорить він. Без емоцій. Як справжній шпигун. Знає все – і завжди з вами.

ЗНАЙ ЗАКОНИ

Нормативна база:

Сімейний кодекс України — ст. 30

• Наречені зобов’язані інформувати один одного про стан здоров’я.
• Держава забезпечує умови для медичного обстеження, але не примушує його проходити.
• Результати такого обстеження — конфіденційні і доступні тільки нареченим.

Постанова КМУ № 1740 (від 16 листопада 2002)

• Визначає порядок організації добровільного медичного обстеження наречених.
• Працівник РАЦСу під час подання заяви про шлюб інформує про можливість обстеження наречених.

 Про що інформує кров:

🔹 1. Загальний аналіз крові (ЗАК / CBC)

📊 Визначає основні клітини крові та запальні процеси.

🔸 2. Біохімічний аналіз крові (БХ)

🧪 Показує обмін речовин, роботу органів, рівень цукру, жирів, мінералів.

🟣 3. Гормональний профіль

🧬 Відображає функції залоз, ендокринну систему, репродуктивне здоров’я.

✅ Рекомендація:

🗓️ Регулярно перевіряйте кров 1–2 рази на рік навіть без скарг – це дозволить вчасно виявити порушення та запобігти ускладненням.

Публікація підготовлена за допомогою ШІ

Під час воєнного стану робота територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК — колишніх військкоматів) має бути максимально прозорою та відкритою для громадян. Проте, у Вінницькому ОМТЦК та СП штучно обмежують доступ, створюючи незрозумілий з точки зору логіки й здорового глузду, ажіотаж.

Такий підхід викликає цілком логічне запитання: чи бояться військові комісаріати діалогу з громадянами і чому?

Основні проблеми, притаманні Вінницькому ОМТЦК та СП:

• Відсутність у «піксельних» чітких знань та дотримання Статуту Збройних Сих України.
• Відсутність або умисне «втаємничення» від громадян України відповідальних осіб, які обізнані з питань роз’яснення законодавства, мобілізації чи захисту прав призовників.

Можливі причини такої закритості:

• Корупція
• Небажання надавати роз’яснення щодо прав громадян – бо у медіа нерідко з’являється інформація про порушення при вручення повісток або під час мобілізації.
• Страх перед публічним обговоренням скандальних ситуацій чи перевищення повноважень окремими працівниками ТЦК.
• Недостатня кадрова укомплектованість або організаційна неготовність до системної роботи з населенням.

Чому це небезпечно?

Юристи та соціологи інформують, що закритість ТЦК у воєнний час лише поглиблює недовіру громадян до процесу мобілізації та підриває суспільну єдність. Прозорість і відкритість мають стати основою взаємодії між державою і громадянином навіть (а особливо) у воєнний період.

До публічного інформування про свої функції сучасне покоління воєнкомів-посадовців не звикло. Прикриваючись образом «уявного ворога», у міському ТЦК окремі наділені носінням вогнепальної зброї, навіть громадян України пробують «маркувати», як потенційних «зловмисників».  Що це – маразм чи наслідки ПТСР від затяжного «воєнного стану»? Громадяни України мають право знати, чому начальник Вінницького об’єднаного міського терцентру комплектування та соцпідтримки підполковник Олександр Лунгу ховається від людей – це прояв страху?

Поки громадяни чекають на ці відповіді, а правова система закликає до прозорості, Головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський інформує про цілком реальну перспективу працівників ТЦК – відправку у зону бойових дій.

Аби деякі воєнкоми не тікали від життя, просто… зникаючи. Не в буквальному сенсі, звісно. Ж бо фізично вони на місці, але “на прийомі немає”, “на нараді”, “у відрядженні”, або взагалі “не передбачено прийому громадян у воєнний час”. І жодної відповідальності. Люди, які хочуть отримати роз’яснення, оскаржити дії посадовців чи подати документи — залишаються ні з чим…

Замість діалогу з суспільством — мовчання. Складається враження, що  це навмисна поведінка посадовців, адже будь-яке питання може виявити порушення, зловживання або просто людську байдужість до прав призовників та резервістів.

Чому це важливо?

• 📢 Громадяни мають право знати, хто приймає рішення щодо їхнього життя і здоров’я.
• ⚖️ Прозорість ТЦК — це не забаганка, а обов’язкова умова демократичного суспільства, навіть у час «воєнного стану».
• 🛑 Приховування від людей — це не стратегія, це страх. Страх втратити посаду, почути правду, відповідати за дії та зустрітися із наслідками.

⚖️ Юридичне обґрунтування права громадян на публічний прийом у ТЦК

1. Конституція України

Стаття 40 Конституції України гарантує:

«Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади… та одержувати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.»

📌 Це означає, що особисте звернення є гарантованим правом кожного громадянина.

2. Закон України «Про звернення громадян»

🔹 Стаття 1 визначає право громадян звертатися в усній або письмовій формі до органів державної влади, зокрема шляхом особистого прийому.

🔹 Стаття 22 зобов’язує посадових осіб:

«Забезпечити особистий прийом громадян».

🔹 Стаття 7:

«Громадянин має право особисто звернутися на прийом до посадової особи…»

🔹 Особливий пункт: Встановлення обмежень на особистий прийом допускається лише за рішенням КМУ або ВРУ та повинно бути обґрунтовано публічно. Наявність воєнного стану не скасовує основні права, якщо інше прямо не передбачено актами вищого рівня.

3. Постанова Кабінету Міністрів України №348 від 24.03.2004 (зі змінами)

«Про затвердження Типового порядку проведення особистого прийому громадян у органах виконавчої влади»

📌 Визначає, що кожен орган влади зобов’язаний:

• Опублікувати графік прийому.
• Забезпечити можливість попереднього запису.
• Розміщувати інформацію про посадових осіб, які ведуть прийом.

🔻 Порушення цього порядку – пряме порушення законодавства.

4. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»

Хоча цей закон регулює питання мобілізації, він не містить жодної норми, яка б скасовувала право громадян на особисте звернення або прийом у ТЦК.

❗️Висновок:

🔹 Територіальні центри комплектування є органами державної влади.
🔹 Громадянин має безумовне право на особистий прийом.
🔹 Відмова у прийомі або ухилення посадових осіб — це порушення закону та може бути підставою для:

• скарги до вищого керівництва ТЦК;
• звернення до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини;
• подання позову до суду про порушення прав.

📌 Якщо вас не допускають на прийом або ігнорують ваше звернення — фіксуйте це письмово, подавайте заяву з вхідним номером і вимагайте письмової відповіді.

Ось шаблон скарги до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (омбудсмена) щодо порушення права на особистий прийом у ТЦК (військкоматі):

📄 СКАРГА (створено за допомогою чату GPT)

до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
про порушення мого права на особисте звернення до органу державної влади

Прізвище, ім’я, по батькові:
[Ваше ПІБ] Адреса для листування:
[Ваш фактичний або зареєстрований адрес] Телефон / Email:
[Ваш контакт]

Дата:
[дд.мм.рррр]

Кому:

Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини
вул. Інститутська, 21/8, м. Київ, 01008
Email: hotline@ombudsman.gov.ua

Суть скарги:

Я, [Ваше ПІБ], відповідно до статті 40 Конституції України та Закону України «Про звернення громадян», маю гарантоване право на особисте звернення до органів державної влади, зокрема до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК).

Проте [вкажіть назву ТЦК, наприклад: «Шевченківський районний ТЦК м. Києва»] не забезпечує відкритого прийому громадян. Мною було здійснено спробу звернутися особисто до керівництва ТЦК [вкажіть дату], проте:

• мені було відмовлено у допуску на територію ТЦК без письмового виклику;
• на території ТЦК не оприлюднено графіків прийому або відповідальних осіб;
• письмові звернення ігноруються / відповідь не надано у встановлений строк;
• охорона або працівники відмовляються фіксувати моє звернення або передати його відповідальній посадовій особі.

Такі дії посадових осіб ТЦК є порушенням мого конституційного права на особисте звернення та права на доступ до публічної інформації. Це прямо суперечить:

• ст. 40 Конституції України,
• ст. 1, 7, 22 Закону України «Про звернення громадян»,
• Постанові КМУ №348 від 24.03.2004 р.

Прошу:

1. Вжити заходів парламентського контролю та впливу на ТЦК щодо усунення порушення мого права.
2. Зобов’язати відповідальних осіб ТЦК забезпечити належний публічний прийом громадян відповідно до чинного законодавства.
3. Повідомити мене про результати розгляду цієї скарги у встановлений законом строк.

З повагою,
[Підпис] [Ваше ПІБ]

✅ Додатки (за наявності):

• Копії звернень до ТЦК
• Фото/відео, які підтверджують відмову в доступі
• Вхідний номер попередньої заяви (якщо був)

🔹 Як подати скаргу:

• Електронною поштою: hotline@ombudsman.gov.ua
• Через сайт: https://ombudsman.gov.ua
• Поштою: 01008, м. Київ, вул. Інститутська, 21/8

Вінничани і гості міста можуть “купити час” місцевих фахівців із ментального здоров’я. Щоправда, коштує самопізнання для середньостатистичного мешканця задорого, враховуючи зростання витрат на харчування та елементарні побутові потреби.

Що пропонують «ліцензовані та офіційно працевлаштовані» комунальники

Отже, консультація лікаря-психолога у КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка Вінницької обласної Ради» коштуватиме 625 грн 25 коп, а повторна – 314,83 грн. Перша зустріч із психотерапевтом обійдеться близько 540 гривень. А поговорити із психіатром вартує майже 300 гривень.

Офіційні прайси розміщено на сайті – ТУТ.

Але чому встановлено саме такі ціни?

Посадова особа, дотична до формування калькуляції вартості послуг, у телефонній розмові не повідомила журналіста про економічні розрахунки. Послалась на керівництво закладу. Мовляв, пишіть йому листи – і чекайте відповіді. Тож, кому цікаво – звертайтесь.  

Уникнути оплати за одноразову консультативну послугу можна в одному випадку – якщо взяти направлення у сімейного лікаря за програмою НСЗУ.

ВІДГУКИ:

«Важливо аби фахівець, який вас консультує, розумів вашу мотивацію на звернення. Приміром, психологиня, із якою спілкувалась, невірно трактувала для себе запит на допомогу й докладала зусиль аби спонукати мене до платних сеансів. Але ж належного комфорту для відвідувачів не створено! Двері кабінету лікаря під час прийому шарпає хто завгодно – від персоналу до пацієнтів. Ремонт робився невідомо коли і аби як. Меблі зношені. Атмосфера убога й гнітюча», – розповідає Ірина (ім’я змінено – Авт.).

 

«Звертався декілька років тому й платив за сертифікат аби його зарахували, як психіатричний огляд на ВЛК. Квитанцію отримав у терміналі й там було вказано, що гроші перераховано на якесь ТОВ, а не лікарні. Формально мене все влаштувало, бо ніхто нічого не розпитував – сплатив 100 гривень й видали бумажку», – поділився Вадим (ім’я змінено – Авт.).

Що пропонують «приватники»

На популярному сайті Лікарі Вінниці. Консультація, відгуки та запис на прийом онлайн – Likarni.com наразі зареєстровано 5 психіатрів, 22 психологи та 27 психотерапевтів. Присутнє невеличке портфоліо фахівця, як правило, із фотографією, описом досвіду роботи і профільними курсами з підвищення кваліфікації. Вартість послуг коливається від 800 до 1500 гривень за годину. Аби вирішитись піти до того чи іншого спеціаліста, можна почитати про нього відгуки і згодом залишити свій.  

Окрім офлайн прийому, зручний сервіс надає мобільний додаток Mindly, Психологічну терапію онлайн, здебільшого, пропонують молоді, але досвідчені і активно практикуючі консультанти.

ВІДГУК:

«Користуватись додатком зручно. Всі психологи мають відеовізитки. Можна обрати потрібний день і час для сеансу в один клік. Або задавати психологу запитання у чаті. Я працюю онлайн, не маю багато вільного часу аби витрачати його на дорогу. Важливо й те, що сама обираю, де і коли організувати онлайн зустріч», – повідомила Яна (ім’я змінено – Авт.).

Вартість таких послуг – від 500 грн/год.

Методи проб і помилок

Користувачам слід пам’ятати, якщо психологічні послуги не мають медичного характеру, ліцензія на діяльність не потрібна. Фахівець із ментального здоров’я повинен мати реєстрацію фізособи-підприємця або бути офіційно працевлаштованим там, де надає послуги. А клієнт у результаті зустрічей має отримати соціальний ефект: підвищення самооцінки, покращення адаптації, розвиток уваги, уяви, мислення тощо.

Але на цьому шляху трапляється чимало казусів. Тому оголошення у соцмережах слід сприймати критично, аби уникнути зайвих «проб».

ВІДГУКИ:

«Знайшла спеціалістку у соцмережі – шикарна презентація профілю, красиві фото і пости. Облаштування її кабінету теж сподобалось – затишно, гламурно. А на сеансі почалось щось дивне. Вислуховувала її я. Перше враження – у тітоньки «кукуха» поїхала. Я дізналась багато чого про її сусідку і кішку, але нічого про вирішення свого запиту. Досвід – негативний. Більше я до неї не приходила», – скаржиться Яна і шкодує про витрачені 800 гривень на брехуху.

 

«Виникла потреба скористатись разовою послугою, яку запропонували за програмою професійного відновлення. Безкоштовно. Спеціаліста оплачували грантодавці. Психолог трапився мовчазний: закрив рота рукою і нічого не запитував. Я не отримала очікуваної емпатії, навпаки, додатково травмувалась, відчувши, що мій запит проігнорували. Сенс зустрічі без практичної допомоги? Виговоритись можна і іконі у церкві, і песику – виявляється, «домашній психотерапевт» ефективніший за деяких “мозкоправів” – оближе й розважить», – підсумовує Віталій (ім’я змінено – Авт.).   

«Ти як?» – працює ніяк

Із моменту запуску проєкту першої леді України Олени Зеленської «Ти як?» українці отримали чимало промоінформації. Проєкт позиціонувався, як Платформа  із доказовими техніками самодопомоги, верифікованими рекомендаціями від професіоналів, гарячими лініями і сервісами онлайн- та офлайн психологічної допомоги.  По факту, додзвонитись на «гарячу лінію» 0800 1001 02 не вдалося із моменту її оприлюднення. Навіть психологи-практики, тестуючи сервіс, відзначали: «Голосове повідомлення звучало: «Абонент, якому ви телефонуєте, відключений. Встановити з’єднання неможливо»… Поманили «картинками» й обманули числених користувачів сервісу?

Виходить, безкоштовним виявився «сир у мишоловці». А травми «воєнного стану» – другорядна проблема на загальнонаціональному рівні, бо вимагає додаткової оплати з кишені українця? Запитань поки що більше, ніж охочих надати публічну відповідь.

У інфопросторі є аналітика від національних юристів, які виокремили існуючі у галузі проблеми, Зокрема, зависокі ціни і занизький рівень кадрів: психологів, психотерапевтів, соціальних працівників та іншого персоналу, який залучається до надання послуг у сфері психічного здоров’я. А ще – відсутність реабілітації і системи підтриманого працевлаштування. Подробиці – ТУТ.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ВІД ГО «СПІНОЗА»:

• Розрізняйте: психологів-гуманітаріїв (можуть проводити тестування, консультування, тренінги, навчання, профорієнтацію, профілактичні заходи), лікарів-психологів (мають медпідготовку, можуть проводити психологічну реабілітацію), психотерапевтів (можуть призначати медикаменти) і психіатрів, що працюють із важкими станами, як правило, у стаціонарних закладах. Кожен – на своєму рівні професійної допомоги.
• Перед візитом запитайте у фахівця з ментального здоров’я ліцензію або КВЕД, якщо це ФОП.
• Медзаклад також не має права відмовити вам на ваше прохання ознайомитись із ліцензією на профільну діяльність.
• Зверніть увагу на спеціалізацію фахівця-консультанта – психоаналіз, когнітивно-поведінкова терапія, гештальт і обирайте свій шлях особистісного розвитку.

Спеціально для сайту www.spinoza.in.ua Наталія Журбенко

Пропонуємо прочитати:

«Щоб відновити здоров’я пацієнта, інколи слід йти всупереч протоколам лікування», – заввідділенням ортопедо-травматологічних хворих комунального неприбуткового підприємства «Печерська обласна лікарня відновного лікування Вінницької обласної Ради» Микола Коробко – СПІНОЗА

Фахівці Центру з надання безоплатної вторинної правничої допомоги у Вінниці попереджають – на безоплатну адвокатську допомогу не розраховуйте, якщо вичерпані національні засоби правового захисту.

Таку інформацію отримала ГО «СПІНОЗА» від нашого інфоджерела.

На аргумент, правники цитують положення ст. 20 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу»:

«…центр з надання безоплатної вторинної правничої допомоги при прийнятті рішення про надання особі безоплатної вторинної правничої допомоги зобов’язаний перевірити… наявність чи відсутність обставин, що можуть бути підставою для відмови в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги, зокрема:

…5) Чи не використала особа всі національні засоби правового захисту у справі, з якої звертається за наданням безоплатної вторинної правничої допомоги», – йдеться у роз’ясненні Північного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги.

Зазначена фраза, прописана у ч. 1 п. 5 може стати підставою до зневіри клієнта БВПД в українське право, оскільки припускає, що національні засоби правового захисту можуть бути неефективними.

До слова, вищезазначений закон було прийнято ще у 2011-му році. Але жодному із правничих об’єднань не спало на думку необхідність внесення у нього аргументованих правок аби українці повірили у спроможність власної країни.  

Фахівці згаданого Центру БВПД також інформують, що, керуючись ч. 2 тієї ж статті Закону, можуть надати лише «письмове роз’яснення до відповідних міжнародних судових установ чи відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна».

Аби отримати практичні кейси із міжнародного досвіду, редакція звернулась до джерела в адвокатурі, яке побажало залишитись анонімним. Адвокат роз’яснив – сучасна правова система України діє за романо-германськими принципами. Вона зручна, якщо застосовувати наше законодавство у сукупності і використовувати набуту Європейським судом із прав людини практику розгляду справ.

Але, за словами джерела, багаторічна робота із позовами до ЄСПЛ показала – відкривались лише одиничні провадження. Мовляв, українське законодавство майже подібне до європейського.

Рекомандуємо прочитати:

У прокуратурі Вінниччини запевняють, що преса надає їй свої платформи безоплатно – СПІНОЗА 

35 років – в одній редакціі, – творча біографія вінницького журналіста Омеляна Костка варта книги рекордів України – СПІНОЗА